Сучасні діти дуже багато спілкуються із телебаченням, відео та комп’ютером. Якщо попереднє покоління було поколінням книг, то сучасне отримує інформацію через відеоряд.
Часто доводиться чути: а чи небезпечний комп’ютер моєму дитяті? Скільки часу можна проводити за ним? Чи не заважає він нормальному розвитку дітей?
У нашому будинку комп’ютер з’явився, коли синові не було ще й двох років. За короткий час наше чадо вже розуміло, що це іграшка, яку придбали саме для нього. Однак тоді ще маляті вдалося пояснити, що комп’ютер потрібний мамі і татові для роботи.
Скажу чесно, згодом рекомендацій лікарів, що дитя у віці 4-5 років може працювати за комп’ютером не більше семи хвилин удень, ми не могли виконати ніколи. Думаю, що всі батьки, які зробили цей крок, придбавши та поставивши вдома таку техніку, погодяться зі мною. З цієї миті битва за право уткнутися в екран буде безконечною.
Можу собі уявити обурення лікарів та педагогів, котрі постійно говорять про зіпсовані очі, викривлені хребти тощо, про жорстокість комп’ютерних ігор, закликаючи батьків строго регламентувати стосунки дитини і цього електронного ворога. Так, і це істина. А куди ж поділися прогулянки на свіжому повітрі, дитячі ігри в хованки та класики? Подивившись на це з іншого боку, слід сказати, що дійсність проста та сувора – погляди дитини формуються не лише під впливом правильних настанов, а й на підставі її щоденного досвіду – тобто того, що дитина бачить та чує.
А бачить дитя, що тато, поспішно повечерявши, дістає із портфеля ноутбук, і на годину або й дві перестає існувати в нашій скромній реальності. Мама ж, укладаючи маля спати, говорить: «Добраніч, дорогенький, спи, а я ще трішки посиджу в інтернеті». Вранці дитя бачить в екрані татуся, що переглядає новини, а вдень – маму, що друкує статтю. І чого можна хотіти від дитини? Я не граю в комп’ютерні ігри, але моє маля ображено заявляє: «Ти працюєш вже дві години, а мені дозволяєш лише 20 хвилин».
Окрім того, з досвіду знайомих сімей, де комп’ютер придбали для навчання дітей, і батьки не користуються ним, там процес спілкування з електронною машиною повністю виходить із-під контролю. Діти просиджують біля екрану увесь час, допоки батьки на роботі, спілкуються у соцмережах. Тоді вже важко говорити і про контроль часу, і про контроль змісту ігор.
Хочемо ми цього чи ні, однак для молодого покління комп’ютер стає такою повсякденною річчю, як газова плита чи холодильник для нас. Від цього вже нікуди не дітися. Ми ж самі мріємо про те, щоб наші діти здобули відмінну освіту й стали хорошими фахівцями – скажіть, як ви це уявляєте без комп’ютерів? Це означає, що треба визнати сувору правду життя і постаратися від самого початку все-таки управляти цим процесом.
Яніна Тарасів.
