Головна Життя Микола Лупій – із піснею в серці

Микола Лупій – із піснею в серці

217
0

Жовківщина споконвіків славилась своїми харизматичними, творчими та неординарними особистостями.  Не вичерпується це величне надбання людей-світочів і сьогодні. До такого ряду постатей можна віднести 85-річного равчанина Миколу Лупія. Людина, яка пройшла крізь епохи і пронесла на своїх плечах великий багаж здобутків та напрацювань. Музикант, поет, меломан, педагог, спортсмен, чоловік, батько, дідусь, прадід – таким є пан Микола Лупій.

Недавно журналісти редакції газети «Відродження» мали хорошу нагоду побувати в гостях, у цієї унікальної людини, жителя  м. Рави-Руської. У свої 85 Микола Іванович — енергійний та жвавий чоловік, який створив навколо себе власний творчий світ. За освітою пан Лупій – педагог-спортовець, а за покликанням – митець, поет, музикант. Ці досить неординарні поєднання переплелись в особистості равчанина впродовж  усього його життєвого шляху.

Народився Микола Лупій у с. Бишкові, на Равщині. Будучи ще хлопчиною, мріяв стати ветеринаром. Цьому захопленню сприяли родинні професійні вподобання – рідний брат батька Миколи Івановича був відомим спеціалістом на весь равський край. Поряд із цим, у дитячі роки чоловік дуже захоплювався музикою, що стало важливим чинником та рушієм творчого розвитку його особистості. «Говорячи про музику, думаю, що це у мене в генах. Коли я був ще малим хлопчиною, часто ходив із батьками по весіллях. Там переважну кількість часу проводив біля музикантів – стояв та слухав. Мені було дуже цікаво. Я жив тією музикою. А вже пізніше, десь у класі восьмому, пригадую, в той час, коли зрілих мужчин забирали на війну і не було кому співати у церкві на хорах – мене заагітували там співати», — згадує пан Микола. Ще з раннього дитинства заклав він у собі досить цікавий  внутрішній світ, різний за природою своєї інтерпретації.

У юнацькі роки, вже після закінчення школи, Микола Лупій вирішив реалізувати свою мрію – стати ветеринаром та вступити до Львівського ветеринарного інституту. Успішністю на шкільній лаві особливо не вирізнявся, був посереднім учнем, тому при вступі виникли певні проблеми. Ветеринарну освіту здобути не вдалось – Миколу Івановича не зарахували студентом вишу. Це було важким ударом для вразливої особистості молодого хлопця. «Я отримав відмову. Мені не вистачило одного бала. Директор інституту сказав, щоб я не засмучувався, натомість порадив інший шлях — стати офіцером.  Пішов звідти дуже засмученим. По дорозі  зустрів представника з іншого навчального закладу – з Львівського інституту фізичної культури. Він заспокоював мене, що все не так погано, можна вступити до інфізу, адже у них і так недобір. У розпачі я неохоче, але погодився. Дуже сильно переживав, як то я буду там навчатись, адже з фізкультурою у мене було не дуже добре. Згодом здав вступні, батьки мене підтримали – так я став студентом інфізу», — розповів пан Лупій. Невдача при вступі до ветеринарного інституту стала поштовхом до нової сторінки в житті. Він став спортовцем. Навчався у Львівському інституті фізичної культури 4 роки, де здобув фах спортивного педагога. Попри свої аж ніяк не блискучі спортивні здібності, юний студент обрав для себе те, що йому вдавалось якнайкраще – фехтування. Завдяки своїм старанням та праці Микола Іванович став зразковим студентом, який мав кільканадцять подяк від керівників вишу. Займався також і художньою самодіяльністю – був учасником театральної студентської трупи.

І знову музика… Любов до цього мистецтва супроводжувала Миколу Лупія  впродовж всього його життя, і студентські роки не стали винятком. У той час душу юного хлопця полонила скрипка. «Під час навчання я проживав у гуртожитку в центрі Львова, біля Лялькового театру. Там я вперше зустрів чоловіка, який на ринку продавав скрипку. Приходив до нього я кілька разів, слухав, як він на тій скрипці грає. І, знаєте, воно мені якось у душу запало – захотів купити цей інструменти. Трохи згодом я таки вторгував її у нього. Частину грішми заплатив, а частину відплачував продуктами, возив йому гречку. Грати на музичному інструменті навчався самотужки, сприймаючи та відтворюючи мелодії на власний слух», — так Микола Іванович відкрив для себе ще одне вподобання — гру на скрипці. Свого часу, працюючи на рідних землях, у равському лісгоспі – виступав у корпоративному ансамблі, де вигравав на скрипці. Зараз у нього таких інструментів є три. Варто зазначити, що і сьогодні руки чоловіка ще досить вміло справляються зі скрипкою. Для гостей із редакції Микола Лупій заграв мелодію відомої радянської пісні «Катюша», з якої розпочинав колись навчання.

Після закінчення інституту Микола Іванович за розподілом був скерований на роботу в Кременецький педагогічний інститут на посаду спортивного педагога. Пропрацював там 2 роки, опісля був переведений до м. Тернополя. Через деякий час повернувся у рідні краї, осів у с. Лаврикові, де і зустрів свою долю, одружився та народив дітей. Розповідає пан Микола, як познайомився із своєю жінкою Анастасією Пилипівною. «Якось мене запросили друзі на гостину до с. Липника. Сиділи за столом, пригощались.  Ну і, жартома, почали мені супутницю сватати. Та сватали молодиць з однієї родини. Довго мені вибирали дівку серед її ж сестер. Але, коли прийшла Анастасія, то зрозумів, що вона якась особлива. Пізніше Настя навчалась в інституті у м. Кременці, де я працював. Вона була моєю студенткою, на 2 роки молодшою за мене. Згодом  зіграли весілля, народилась і перша дитина». Світлої пам’яті дружина Миколи Лупія, Анастасія Пилипівна померла 10 років тому. Сьогодні дідусь має велику родину та з ноткою ностальгії згадує свою кохану. Микола Іванович — батько трьох доньок, дідусь шести внуків та прадід семи правнуків.

Із виходом на пенсію Микола Іванович відчув нове творче піднесення. Почав писати поезію, і непросто поезію, а вірші, які співаються, для яких він одночасно придумує музичний мотив. Пан Микола про свою поетику говорить: «Воно мені само по собі находило. Спочатку писав куплети для ювілеїв та іменин, а згодом почав писати свої співочі рядки. Мене надихнуло, коли вийшов на пенсію. Якось воно мене збурило до писання. Ну й  не було що робити, то я й писав. Завжди, коли прокидаюсь та лягаю, дякую Всевишньому за те, що мене надихає. Буває, що і вночі прокидаюсь, бо воно мені є на думці, і нотую та записую чергові рядки. Теми самі приходять. Пройдусь по місту, погуляю, роздивлюсь, і якось воно мені находить. Але все моє натхнення – це від Бога, Його воля і заслуга. Для прикладу, зараз сісти і щось писати – я не можу. Коли воно до мене приходить – тоді й творю».

На цей день Микола Лупій може похвалитися вже опублікованими та виданими 3-ма збірками власних співочих творінь, різножанрової тематики. У напрацюванні митця є вже й матеріали для 4-ї збірки, проте, через брак коштів, Микола Іванович її не видає. До того ж Микола Лупій є прихильником української пісні та вже довгий період збирає українські народні пісні різної тематики, їх в архіві дідуся близько тисячі. Може похвалитись равчанин і вагомим зібранням збірників пісень, котрі він упорядковує під рубриками та мотивами народної творчості. Найстаріший збірник пісень у пана Лупія виданий у 1953 році. Серед таких цікавих пісенників варто виділити «Пісні отчого даху», «Співай, піонере!», «Чумацькі пісні», «Пісні родинного життя», «Пісенник українця», «Пісні, що дивізія співала», «Пісні УПА», «Релігійні пісні», «Дитячі пісні» та багато інших. Кожна з таких рубрик нараховує по кілька збірників, а то й більше. Такими пісенними архівами, як у Миколи Лупія, напевно  змогла б похвалитись не кожна бібліотека в районі. Окремо збирає Микола Іванович і весільні пісні. Тут можна побачити зібрання під назвами: «Весільні коломийки», «Переспіви», «Весільні привітання», «Все про дружбу», «Все про дружку», «Музики», «Горілочка», «Заручини» тощо.

На свій, уже й немолодий, вік, Микола Лупій виконує колосальну роботу, яка приносить йому задоволення. До того ж людина творить власну пісенну поезію. Кожен пісенний мотив підбирає на свій слух із репертуару мелодій, які є в його пам’яті, а знає їх митець дуже багато. Важко оцінити те завзяття, з яким працює Микола Лупій. Таких людей, унікальних за своєю природою, є дуже мало. Які вміють поєднувати своє покликання із життєвими обставинами, талант із обов’язком, і при цьому зберігати власну життєву самобутність. Цікава життєва історія Миколи Лупія: хлопчина, який мріяв стати ветеринаром – отримав фах спортивного педагога; спортсмен — який поринув у музику; музикант-самоучка — що став творцем і композитором власних пісень; і просто людина — яка все своє життя, попри обставини, робила те, що їй було до душі.

Віталій СЛУКА,

Зоряна  МИКИТЮК,

Ярослав ГЛУТКОВСЬКИЙ,

Зоряна ГУМНИЦЬКА.