Професійне свято працівників кінематографії — День українського кіно — відзначається щорічно, у другу суботу вересня. Кіно є важливою складовою культури і має вирішальне значення в підтримці її розмаїтості. Це не лише славетна спадщина, а й живе відображення життя країни, її народу. Кінематографія стала невід’ємною основою людського культурного самовираження і є однією з найпривабливіших видів художньої творчості.
Якщо звернутися до історії кіненаматографа, до нашої спадщини, до тих славетних імен, котрі в цьому жанрі залишили незабутній слід, ми впевнено можемо сказати, що в Україні кіно існує уже понад сто років. Перша українська кінозйомка відбулася у вересні 1896 року в Харкові, де фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів. А вже в грудні — рік у рік з першим публічним кіносеансом у Парижі — перший український кіно–
сеанс Федецький влаштував у Харківському оперному театрі.
Піонери українського кінематографу початку XX століття віддавали перевагу екранізації популярних українських вистав «Наталка Полтавка» (за участю відомої актриси Марії Заньковецької), «Москаль-чарівник», «Наймичка». Тоді ж мала місце спроба створити фільми на українську історичну тематику, теж на театральній основі («Богдан Хмельницький» за п’єсою М. Старицького). З дореволюційним кіно в Україні пов’язана творчість багатьох популярних акторів. Королевою екрану тих часів була Віра Холодна, яка народилася в Полтаві і багато знімалася в Одесі.
Наприкінці 20-х років в українському кінематографі дедалі гучніше почала заявляти про себе нова модерністська течія, що сформувалася у співпраці режисера Л. Курбаса з письменниками М. Йогансеном та Ю. Яновським. Неторовані шляхи долав у кіно самобутній режисер і сценарист, відомий скульптор І. Кавалерідзе («Прометей», «Запорожець за Дунаєм»).
Особливу роль у становленні українського кіномистецтва відіграли фільми Олександра Довженка «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930). Його творчість під–несла вітчизняний кінематограф до світового рівня. У 1958 році на Всесвітній виставці в Брюсселі (Бельгія) серед 117 видатних критиків і кінознавців із 26 країн світу фільм «Земля» було названо у числі 12 найкращих картин усіх часів і народів.
У 1930 р. в Україні з’являється перший звуковий фільм — документальна стрічка Д. Вертова «Симфонія Донбасу», а наступного року глядачі почули голоси акторів у художньому фільмі О. Соловйова «Фронт».
Фільм «Райдуга» М. Донського за сценарієм В. Василевської, який з надзвичайною художньою силою передає трагедію окупованого фашистами українського села, здобув низку міжнародних нагород, серед них премія «Оскар» (1944) в номінації — «Кращий іноземний фільм».
У часи політичної «відлиг» другої половини 1950-х — початку 60-х років стрімко зростає українська кінопродукція. З’являються фільми, які досі користуються великим глядацьким успіхом: «Весна на Зарічній вулиці» (1956, режисери М. Хуцієв і Ф. Миронер), «За двома зайцями» (1961, режисер В. Іванов).
Український кінематограф 60-х років представлений іменами світової ваги: режисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Микола Мащенко, актори Іван Миколайчук, Юрій Шумський, Гнат Юра, Констянтин Степанков, Микола Гринько, Богдан Ступка. У цей час з’являються стрічки, які поклали початок унікальному феномену «українського поетичного кіно»: «Тіні забутих предків» С. Параджанова (1964); «Криниця для спраглих» Ю. Іллєнка (1965); «Камінний хрест» Л. Осики (1968).
Пізніший період був надзвичайно успішним для українського анімаційного кіно. Стрічки режисерів Володимира Дахна (серіал «Як козаки…»), Давида Черкаського («Пригоди капітана Врунгеля», «Крила» та ін..), Леоніда Зарубіна («Солом’яний бичок»), Володимира Гончарова («Чумацький шлях») прославили українську анімацію за межами країни.
Українські художники протягом минулого століття створили власну яскраву кіношколу, яка гідно збагатила світове кіно. У пам’яті назавжди залишаться імена Олександра Довженка та Івана Кавалерідзе, Марка Донського, Сергія Параджанова, Леоніда Бикова, Леоніда Осики, Івана Миколайчука та багатьох їхніх талановитих творчих послідовників.
У 1990-х українське телебачення розпочало освоєння поширеного у всьому світі жанру телесеріалу — «Роксолана», режисер Борис Небієрідзе, «Острів любові» режисера Олега Бійми. На рубежі 2000-х років низка українських акторів знімається у зарубіжних фільмах. Величезний успіх мав фільм польського режисера Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», у якому український актор, наш земляк Богдан Ступка зіграв роль гетьмана Богдана Хмельницького. З цього часу Б. Ступка став головним гетьманом українського екрану — йому належать також ролі в історичному серіалі «Чорна рада» Миколи Засєєва–Руденка (2000 р.) та фільмі Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001 р.).
Історичні теми також стали провідними у творчості режисера Олеся Янчука. Впродовж 1990-х — першої половини 2000-х ним було знято такі фільми, як «Голод-33» про трагічну долю української родини часів Голодомору, «Атентат — осіннє вбивство у Мюнхені», «Нескорений» і «Залізна сотня», які стали спробою донести до глядача правду про життя та бойовий шлях командирів та воїнів Української Повстанської Армії.
Протягом останніх років в український кінематограф прийшло нове покоління кіномитців. У 2001 р. початківець–постановник Тарас Томенко здобув перемогу у конкурсі «Панорам» Берлінського фестивалю. У 2003 році вже в основному конкурсі того ж Берлінале, отримав Срібного ведмедя фільм українського аніматора Степана Коваля. У 2003 році фільм «Мамай» Олеся Саніна вперше представляв Україну на премії «Оскар». А в 2005 році стрічка «Подорожні» молодого українського режисера Ігоря Стрембіцького отримала Золоту пальмову гілку за короткометражний фільм. Після 2004 р. знято декілька фільмів про Помаранчеву революцію. У 2006 році відбулася також прем’єра першого українського трилеру «Штольня» (продюсер та оператор Олексій Хорошко, режисер Любомир Кобильчук).
Україна має імена, які знає весь світ — Олександр Довженко, Іван Кавалерідзе, Данило Демуцький, Вілен Калюта, Амбросій Бучма, Сергій Параджанов, Іван Миколайчук, Фелікс Соболєв. Ці імена викликають захоплення не одного покоління наступників, титрами проходять через усе життя народу, несучи потужну енергетику, сконцентровану в геніальних картинах таких же геніальних режисерів та акторів.
Загальну ситуацію в кінематографії можна охарактеризувати так: навіть незважаючи на недостатнє фінансування, відсутність необхідних технічних засобів для фільмування, наше кіно продовжує не просто жити, а й набирати обертів світового масштабу. У нинішній час, коли українці особливо цікавляться усім українським, чекаємо повернення на екрани вітчизняних фільмів. Для цього є талановиті митці, потужні кіностудії, навчальні заклади.
З нагоди професійного свята кінематографів не можемо оминути увагою районну кіновідеомережу. Більшість, мабуть, пам’ятає той період, коли біля кінотеатру Жовкви скупчувалась велика чисельність людей. Різнотематичні серіали завжди знаходили свою аудиторію глядачів. На деякі популярні фільми у залі, розрахованому на 200 чол., не вміщувались усі бажаючі подивитися кіно на великому екрані. Представники прекрасної статі найбільше полюбляли двосерійні індійські фільми. Під час їх перегляду сльози розчарування і болі завжди перевтілювались у приємні моменти щасливого завершення. Задоволені глядачі із піднесеним настроєм розходились по домівках, емоційно обговорюючи по дорозі вчинки героїв кінострічки. На час літніх канікул школярі купували абонемент на перегляд мультсеріалів, звісно, найпопулярніший на той час — «Ну, постривай!».
Нині, однозначно, ситуація докорінно змінилася. Стрімке впровадження новітніх технологій зв’язку і комунікацій відповідно вплинули на запити людей. Кожному у комфортних домашніх умовах доступний перегляд кінемато–графічної продукції на будь–який смак. Тому й кінотеатр втратив свою популярність. Частина приміщень гарної будівлі у центрі міста нині здається в оренду. Про діяльність Жовківської райкіновідеомережі розповів його директор Юрій Жезло.
Інформаційні реалії сьогодення вплинули на конкурентоздатність нашого підприємства. Нині глядача, справді, нічим не здивуєш, бо кіно– і мультсеріали стали доступними кожному. Малочисельні відвідувачі полюбляють бойовики і пригодницькі серіали. Організовуються тематичні кінопокази, присвячені знаковим подіям в історії України, вивченню творів вітчизняної та світової класики, патріотичному, правовому вихованню, пропаганді здорового способу життя. Налагоджена співпраця із районним відділом освіти про показ таких просвітницьких фільмів у школах району. У нас наявний комплект пересувної кіноапаратури. Так, до Дня Соборності України демонстрували фільми «Злука», «З полону — за волю», до річниці народження С. Бандери — «Степан Бандера — ціна свободи», до 200-річчя від дня народження Кобзаря — «Тарас Шевченко», «Сон», фільми патріотичного виховання «Герої не вмирають», «Залізна сотня», присвячені Чорнобильській трагедії, пам’яті жертв Голодомору «Голод 33», «Великий злом», «Крик». Чимало фільмів пропагуємо на профілактичну тематику, а саме: «Я не курю», «Якщо жінка курить», «Попередження СНІД» та інші. Зі захопленням глядачі переглядають хронікально–документальний цикл «Невідома Україна» від часів Київської Русі й аж до сьогодення. Ціна квитків для дорослих становить 5-10 гривень, залежно від фільму, а для дітей — 3 гривні. Щонеділі, о 15 год., демонструємо мультфільми і серіали для дітей.
В області функціонує мережа комунальних закладів кіновіде–опрокату та кіновідеомережі, яку складають 155 кіноустановок (діючі-110), із них — 127 сільських (діючі — 84), 16 районних та 7 міських кінотеатрів. Причиною виникнення проблем у системі кінообслуговування населення є відсутність системи управління кіногалуззю, обмежене фінансування закладів кіномережі, низький рівень оснащення сучасним кінообладнанням.
За словами Ю. Жезла, цьогоріч на функціонування районної кіновідеомережі виділено 130 тис. грн. на рік. Цього вистачить на виплату заробітної плати на 10 місяців п’ятьом штатним працівникам. Незважаючи на загальнодержавну, обласну програми поліпшення кінообслуговування населення, фінансування галузі не покращується. Якось ще втримуємо матеріально–технічну базу. Взимку виникне проблема із дороговартісним опаленням. Збільшення кількості відвідувань заходів кінопоказу, забезпечення доступу глядачів до творів вітчизняного кіномистецтва потребують все ж матеріальної підтримки.
Уляна Лащівська.
