Як живеш, село Смереків?

    615
    0

    Обабіч траси Львів – Рава-Руська розташований не один населений пункт, оминати який доводиться тому, хто послуговується цією дорогою. Чудові краєвиди будь-якої пори року з чепурними оселями та затишними обійстями почасти так і залишаються об’єктами споглядання із вікон автівок чи громадського транспорту. Втім варто одного разу змінити маршрут і повернути в поселення, щоб пізнати його ближче. Бо кожне село, селище чи місто Жовківщини – унікальне і самобутнє, з працьовитими людьми, неповторною історією. У кожному можна почерпнути багато цікавого і корисного.

     

    Від сивої давнини

     

    Сьогодні наша розповідь про одне із таких сіл – Смереків, яке разом із Перемивками входить до Смереківської сільської ради. Сама назва говорить про те, що виникло поселення від смерекових лісів на цій території. І сталось це ще задовго до 1440-го року, коли з’явилась в документах, які архівно дістались нашого часу.

    Віддавна у Смерекові жили люди працелюбні і господарські, адже свого часу збудували на місці смерекових лісів свої оселі. Ці добрі традиції зберегли нащадки й дотепер. Місцева рада визнана не лише на районному, а й на обласному та всеукраїнському рівнях.

    На своєму історичному шляху Смереків, зрештою, як і чимало поселень галицького краю, бачив і страхітливі напади чужинців, і часи національного пробудження та відродження. Як свідчать архівні дані, 1621-го та 1626-го років село нищили татари. В 1648-му році сюди прибуло військо Б. Хмельницького, виганяючи шляхту з українських земель, принісши вітер свободи від національного та соціального гніту, який на жаль, віяв недовго, бо невдовзі польське військо повернулось. А восени 1772 року Галичину окупувало австрійське військо, і смереківські селяни на 146 років перейшли у підданство австрійського цісаря. Потім було знову польське панування, а згодом совітське.

    Людина на своєму місці     

    Давно минулися ті буремні дні. Незалежність принесла новий період в історії села. Життя і розвиток громади нині регулює нова інституція – місцеве самоврядування, яке є засобами захисту її інтересів та забезпечення збалансованого економічного і соціального розвитку.

    “Громада – велика сила”, – писав Іван Франко. А самоорганізована громада на чолі з відповідальним і професійним керівником – це сила, більша встократ.

    Смереківці не прогадали зі своїм війтом. Запитай кожного зустрічного, що він думає про сільського голову Богдана Стахіва, і той без вагань почне хвалити керівника. Богдан Володимирович – людина скромна, і всіма своїми заслугами завдячує насамперед колективу та дружній громаді.

    Утім численні грамоти, дипломи, подяки, які розвішані на стінах його кабінету, говорять про неабиякі якості керівника та енергійної, заповзятливої людини. Не кожен керівник місцевої ради може похвалитися подібними звершеннями. “Працюю для громади,
    для того, аби покращувати соціальну сферу, підняти культурний та духовний рівень, щоб через місцеве самоврядування громадяни мали змогу впливати на вирішення актуальних питань сьогодення”, – каже сільський голова. Уміння згуртувати громаду, власним прикладом підтвердити важливість започаткованої справи – аксіома, якою послуговується війт у повсякденні.

    Чистота та естетичне оформлення – вагомі аргументи

    Уже сам в’їзд у Смереків наводить на думку, що керівник території – вмілий господар. Ласкаво запрошує викарбований напис “Смереків вітає”, чиста центральна дорога, що веде в село, незасмічені узбіччя налаштовують кожного на позитив, створюючи добрий настрій. Усе це, завдячуючи звитязі у конкурсі “Екологічно чистий населений пункт”, який рада виборює 2 роки поспіль. Нині, мабуть, жоден смереківець не дозволить собі викинути папірець чи недопалок на вулицю – чемно скористається сміттєвими ящиками, розташованими вздовж шляху.

    Використані кошти з державної та обласної казни дали змогу довести покриття вулиць Т. Шевченка, Миру, І. Франка, Центральної, Перемивки до належного рівня завдяки піско-щебеневій суміші та працьовитим людям.

    Окремо варто говорити про приміщення сільської ради. Художньо оформлені стіни умілими руками Марії Чорній, колишньої працівниці культури, чимало вазонів, що озеленюють та квітчають кабінети, – теж неабиякий фактор для відвідувачів. Тут можна через стенди дізнатися про скромні радівські звершення за роки незалежності, захопитися настінним різьбленим величним тризубом та булавою, подарованою місцевими матерями-героїнями голові. Над дверима – ікона архистратига Михаїла-охоронця і наставника добрих діянь.

    Дружній колектив – запорука успіху

    Особливий підхід та спосіб ведення діалогу з тими, хто завітає до сільради, вирізняє Богдана Стахіва серед інших. Толерантність та виваженість, простота і людяність – риси характеру, які важко не помітити. Втім, у товаристві чарівних жінок – секретаря ради Андріани Гук та бухгалтера Оксани Дячик важко бути іншим. У кожної є свої особливості, свої маленькі досягнення. Перша, зокрема, свого часу виборола звання “Міс Розточчя”, за що була премійована путівкою на Балкани. Звідти привезла ікону Божої Матері, яка тепер прикрашає кабінет. Із відновленням у селі органу місцевого самоврядування працює в раді п. Оксана, нині мати трьох дітей. Вона – головний помічник і порадник у всіх діяннях. Власне, у цьому колективі рада працює злагоджено і успішно.

    З Богом у серці

    З історії дізнаємось, що ще у 1564-1565 рр. у селі вже існувала парафіяльна церква. Є згадка і про монастир. Ерекційний акт парафії надав польський король Ян Казимир у 1663 р. Попередня дерев’яна церква походила з 1716 р., як свідчив напис на одвірку. Вона була зведена з соснового дерева на дубових підвалинах коштом пароха о. Олекси Юркевича.

    У 1911 р. за о. Олександра Ви-ханського збудована нова дерев’яна церква, звів її той же ж майстер, що й церкву в Новому Селі.

    Храм розташований на горі, на східній околиці села. На схід від неї – сільський цвинтар. Церква тризрубна тридільна. Стіни шальовані вертикально дошками і лиштвами.

    На південному заході від церкви знаходиться дерев’яна двоярусна дзвіниця. Її вужчий верхній ярус вкритий банею, що виростає з чотирисхилого наметового даху. Цьогоріч даній споруді виповнюється 120 років.

    У 2011 році церква Чуда св. арх. Михайла, що у с. Смерекові, святкувала 100-річний ювілей. Богдан Стахів, війт села, у день ювілею отримав подячну грамоту від владики Сокальсько-Жовківської єпархії Михаїла Колтуна, як старший брат церковного братства.

    Уже чверть століття веде дорогою правди та віри громаду о. Володимир. Завдячуючи йому, парафіяни живуть в злагоді та мирі.

    2011 року за спонсорські кошти (депутат Львівської обласної ради Т. Козак) викладено бруківкою підхідну доріжку до храму.

    Молодь села, яка працює в Куликові на підприємстві “Калина”, офірувала для жителів капличку, яку освячено було на Марії.

    Також багато допомагає в оформленні квітковими композиціями храму на різні свята Наталія Прус, флорист із магази-ну “Орхідея”.

    На найвищому рівні

    Ще одна споруда, розташована поблизу церкви, теж впадає у вічі. Насамперед тішить своїм зовнішнім виглядом та викладеною з бруківки доріжкою. Це – ФАП. Усередині теж все оновлене, впорядковане і створює позитивну ауру.

    Недарма заклад визнаний кращою медичною установою в районі, а його завідувач – Галина Паляниця – кращим працівником. Тут створені усі умови для обстеження та надання першої допомоги. А ще ФАП забезпечений сповна необхідними медикаментами. Завдяки цьому смереківці можуть завше скористатися послугами закладу, розраховуючи на кваліфікований рівень сприяння.

    Нелегка праця, та почесна

    Землі, що належать сільській раді, мають належну грошову оцінку і повністю розпайовані. Тож пустих наділів тут не зустрінеш. Вирощування сільськогосподарської продукції – це те, чим займається переважна більшість смереківців. Серед них чимало фермерів, в яких великі площі обробітку та необхідна техніка. Уся вирощена продукція знаходить своїх покупців на ринках району та області, зокрема, на “Шуварі”. Асортимент виробництва – від зернових до овочів.

    Звісно, праця на землі –  нелегка. Та вона ще раз підтверджує приналежність селян до великої хліборобської сім’ї, акцентує на відношенні до аграрного напрямку району.

    Зроблено багато, ще чимало – у планах

    Молодий, енергійний, завзятий війт Смерекова багато має задумок щодо облагородження села для блага своїх мешканців. Це побудова культурно-спортивного комплексу, Народного дому, дошкільного закладу, реконструкція бібліотеки та ін.

    Ці благі задуми, переконані, неодмінно, з часом, планомірно втілюватимуться в життя. І про них Богдан Стахів, як постійний дописувач районки, неодмінно поінформує громадськість Жовківщини. А сам ще неодноразово визнаватиметься кращим в загальнонаціональних проектах, пропагуючи представницьку владу на місцях, представляючи місцеве самоврядування на найвищому рівні.

    Зоряна ГУМНИЦЬКА,

    Ярослав ГЛУТКОВСЬКИЙ.