Головна Духовне Отець Григорій Великий став не тільки великим археографом України, але й гордістю...

Отець Григорій Великий став не тільки великим археографом України, але й гордістю української і світової науки

196
0

Жовківщина багата на відомих у світі особистостей. Знати про цих людей – наш святий обов’язок, адже вони прославили Розточанський край добрими справами, залишили після себе вічну пам’ять.

Священик зі світовим іменем Атанасій Григорій Великий народився 5 листопада 1918 року у селі Туринці в заможній родині Теодора і Пелагії Великих.

Із дитинства ріс добрим та чуйним хлопчиком, проявляв неабиякий хист до наук. Як в школі, так і в гімназії в Жовкві, де його вчителем був професор Іван Крип’якевич, вчився відмінно. А в свята чи в неділю завжди йшов до церкви.

Народну школу розпочав у 1925 році в с.Туринці, там закінчив чотири роки навчання, а тоді з 1929 до 1933 року навчався  у Жовківській гімназії. Тут вчився й відомий маляр Олександр Климко. Ось як описує про Атанасія о. Панкратій Нюнька, який також вчився з ним у гімназії: «У науці був дуже пильний. Не раз допомагав молодшим чи слабшим в науці, у завченні лекцій. Пам’ятаю його шкільну збірку рисунків, в якій дбайливо було виконано акварельне отінювання кубічних фігур. Не пам’ятаю ні одного випадку, щоб він комусь докучав, насміхався з когось  або чинив якусь прикрість. Не мав ворогів між громадою».

31 серпня 1933 року вступив до Василіанського Чину і під проводом
о. Павла Теодоровича відбув новіціат у Крехові. 1 березня 1934 року прийняв монаше ім’я Гавриїл.  Під цим іменем записаний у всіх церковних книгах аж до 1941 року, коли змінив ім’я на Атанасій. А в травні цього року переїхав до монастиря у Лаврові, що біля Самбора.

У 1936-1938 роках продовжує навчання в Добромилі, там закінчив середню школу з окремим курсом риторики. Протягом 1938-1940 років студіював філософію і теологію в м. Кристонополі. 21 вересня 1939 року пережив польсько-німецьку битву, центром якої був Василіанський монастир. У часі війни 10 листопада 1940 року разом із чотирма товаришами прибув до Оломоуці на Моравії, у тодішньому Протектораті Чехії і Моравії. Тут замешкав в Архиєпископській семінарії, де також були богослови-василіани. Але незабаром, перед Різдвом, німецьке гестапо розігнало семінарію, і Атанасій разом з іншими василіанами-студентами переїжджає до Праги. 14 січня 1941 року брат Атанасій записався на богословський факультет німецького Карлового університету в Празі. Дальші студії у цьому університеті перервав, бо в 1943 році його вислали на примусові роботи, а наприкінці року видалено із Протекторату.

27 квітня 1941 року в церкві отців Венедиктів у Празі, на Бжевнові, склав довічні обіти. Від 22 жовтня 1941 до 1944 року брат Атанасій також був слухачем філософського факультету Українського вільного університету, студіюючи історію та українознавчі предмети. І в 1944 році був оголошений доктором філософії УВУ в Празі.

У 1944-1945 роках один семестр ще проходив у Вюрцбурзі (Німеччина),  продовжує навчання, вивчає іноземні мови – грецьку, латинську, німецьку, а згодом в Римі (Італія) оволодіває англійською, іспанською, італійською мовами.

 20 березня 1945 року отримав Свідоцтво про складання другого іспиту з української мови й літератури та філософії  і отримав право викладати названі предмети в середніх школах з українською мовою навчання.

1 грудня 1946 року в Римі при Генеральній Курії прийняв дияконські свячення, а 8 грудня 1946 р., у 28 років, в каплиці Колегії св. Йосафата о. Атанасій Великий був висвячений на священика, прийняв ієрейське свячення, які уділив йому Преподобний Іван Бучко.

Протягом 1946-1949 років був звичайним слухачем в Папському Інституті для Східних наук у Римі, які закінчив ліценціатом. 16 квітня 1948 року, в Римі, в Папському Григоріанському університеті захистив докторську дисертацію з богослов’я, здобув звання доктора філософії і богослов’я, став вченим зі світовим іменем.

У 1946-1948 роках о. Атанасій відбув курс архівістики та історії у Папському Східному Інституті, де отримав ліценціат, та у Ватиканській  Палеографічній Школі, який дав йому потрібну підготовку до наукових розшуків у ватиканських і римських архівах.

За результатами виданих праць о. Атанасія вважають великим археографом. Він вишукував та досліджував пребагаті джерельні матеріали, їх вивчав, розміщував у «Записках, ЧСВВ». А також передавав на радіо. «Наша ціль – збудити інтерес до цих історичних явищ і подій, формувати історичний світогляд», – писав сам о. Атанасій.

Усі студії, які закінчив, дали йому великий багаж знань, з якими працював на різних ділянках. Проте найбільше допомагала власна спостережливість, уважність та читання різної літератури, яку читав, ще навчаючись в польській гімназії в Жовкві.

Був віце-ректором (1948-1953, 1955-1960), а згодом проректором (1961-1963 рр.) Української папської колегії Св. Йосафата в Римі

Із 1948 року – редактор відновлених у Римі «Записок, ЧСВВ», що почав виходити в Галичині в 1925 році, в яких опублікував 55 томів архівних документів з історії української Церкви та зредагував близько 30 томів наукових праць. Був видавцем «Римських документів Католицької церкви України та Білорусії». Із «Записками, ЧСВВ» о. Атанасій ознайомився ще в Україні, коли написав рецензію, будучи студентом, на 5-й том. Знаючи його великий потяг до старовини та історії, всі українські докторанти в Римі радо передавали чи залишали йому свої власні записки й нотатки, які збирали для своїх дисертацій, розуміючи, що їхні дослідження будуть надруковані в «Записках, ЧСВВ».

Протягом 1948-1976 рр. працював при Українському відділі Ватиканського радіо, був його керівником. Дуже важливу ділянку роботи вів о. Атанасій з самого початку перебування в Римі і аж до кінця свого життя – це ведення програм на ватиканському радіо, які він дуже цінував і якими дорожив. Програми відбувалися тричі на тиждень, окрім недільних Богослужінь з проповіддю. У 1950 році священик мав цикл програм про переслідування Української Католицької Церкви. Він також вів передачі на тему «З Літопису Християнської України», на історичні теми, а також цикл доповідей апологетичного характеру.

У 1955 році написав Послання для Української Католицької Єпархії з нагоди ювілею хрещення святої Ольги, а також заяву Українському Єпископату про звільнення з Сибіру Митрополита Йосипа Сліпого.

Від 1957 доь1960 рр. очолював комісію для перекладу Св. Письма на українську мову. 16 жовтня 1959 року на 12 Конференції Католицької церкви і на пропозицію архієпископа Івана Бучка, головою Українського Богословського Наукового Товариства було обрано
о. Атанасія Великого. Працював до 1964 року.

Ще одним творчим надбанням о. Атанасія став «Василіянський вісник», який він започаткував у 1963 році на 90 сторінках, а в  1966 році – «Василіанський пом’яник», в якому зібрано 320 імен померлих отців та братів Василіанського Чину.

Належно оцінюючи величезні заслуги перед цілою Церквою, знання і досвід, 23 жовтня 1965 року Папа призначив о. Атанасія Великого консультором Конгрегації для Східних Церков, відновлюючи це назначення кожні п’ять років, аж до 1978 року. А з 17 квітня цього року став також Консультором для ревізії церковного права для латинської Церкви. Пізніше, 15 вересня 1973 року був іменований консультором для перевірки східного церковного права. В 1976 році Папа Іоан ХХІІІ призначає отця Атанасія Секретарем Соборної Комісії Східних Церков.

З діяльності о. Атанасія слід згадати три його доповіді для Згромадження Сестер Служебниць. У 1968 році він також очолював їхню Генеральну Капітулу, а на початку 1969 року для них написав і видав велику працю «Нарис історії Згромадження Сестер Служебниць».

Піввіку життя прожив, не знаючи лікарів, шпиталів, ні навіть уколів, не знав, що таке «болить голова». Працював тижнями – роками, без відпочинку. Бувало місяцями сидів біля друкарської машинки. І така праця далася взнаки: у 1969 році дістав перші ознаки паралічу, з якого ніколи не вилікувався. о. Атанасій Великий був великим ідеалістом, криштально чистого характеру, який ніколи не шукав себе самого, а жив, присвятивши себе науці і тим спільнотам, до яких належав.

Вперше його міцний організм сильно надщербився 1969 року на 51 році життя. Був маленький вилив крові в мозок. Спочатку його наслідки не були великі, але з того часу здоров’я погіршилось.

Помер у  Римі в надвечір’я Христового Різдва – 28 грудня 1982 року, на 65 році життя. Похований на цвинтарі Кампо Верано в Римі.

За неповних 30 років залишив після себе в одній лише науково-видавничій діяльності понад 150 наукових праць з історії, мовознавства, теології.

За словами директора Українського Інституту при Гарвардському університеті, професора Олексія Пріцака, о. Григорій Великий став не тільки великим археографом України, але й гордістю української і світової науки.

Дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка.

(Стаття підготовлена за матеріалами о. Арсентія, ЧСВВ у м. Жовкві)

Галина Фесюк,

член правління  Української асоціації письменників.