Головна Цікаво Влада не фінансує ремонт доріг та забороняє це робити спонсорам

Влада не фінансує ремонт доріг та забороняє це робити спонсорам

157
0

Ні для кого не дивина, що дороги в нас нікудишні. І виглядає, що ми вже навіть звиклися до цього. Долаючи глибокі вибоїни, яких щоразу додається, чи то власною, чи службовою автівками, не кажучи вже про громадський транспорт, мимоволі стаємо учасниками руху, який прямолінійним назвати — язик не повернеться. Іноді доводиться виробляти такі зигзаги, до яких навіть при здачі іспитів на водіння екзаменатори не вдаються. Знаємо таких водіїв, котрі ям не обминають: «За цілий день так накрутишся кермом, що ввечері руки гудять, наче від штанги», — кажуть. Доводиться зменшувати швидкість, при цьому витрачаючи вдвічі більше часу, аніж на такий самий шлях з рівним покриттям.

Сядеш автостопом з якимось знайомим, чи замовиш таксі, і тема розмови під час їзди обов’язково торкнеться стану доріг. Будуть нарікання на всі гілки влади (особливо на місцеву), натяки на корупцію і відкати. Дехто навіть (ті, що, як вважають, знаються на проблемі) пропонуватимуть свої варіанти покращення ситуації. Щоправда, жоден із них, як на мене, до втілення в життя далекий.

То як виглядає реальна картина підпорядкування шляхів та фінансування на їх утримання в належному стані? Система приналежності доріг відповідним обслуговуючим службам, на жаль, встановлювалась у верхах, і час показав, що вона неефективна і її діяльність інакше як безгосподарською не назвеш. Особливо це стало помітно останнім часом, коли, через складну ситуацію в країні, фінансування шляхових служб суттєво зменшилось.

Найбільша увага мешканців місцевих рад прикута, звісно, до тих шляхів, які проходять їхніми вулицями та площами, що мають назву «комунальні дороги». Вони фінансуються за рахунок субвенції із державного бюджету місцевим, розмір якої розраховується згідно формули, затвердженої Кабінетом Міністрів і залежить, в основному, від двох показників. Перший — це кількість населення, що проживає на території місцевої ради, другий — фактичний обсяг доходів у 2010 році від податку з власників транспортних засобів цієї ради. У 2014 році загальна сума цих коштів на Жовківський район склала 4064,5 тис. грн. Окрім цього, на утримання комунальних доріг є ще субвенція з обласного бюджету, яка розподіляється обласною радою на райони, а далі, відповідно, на місцеві ради. Цьогоріч — це сума 2583,4 тис. грн. Розділити наявну суму на 45 рад районним депутатам ой як нелегко. Бо, зазвичай, потреба в грошах значно вища, ніж та, яку можуть дати. Хоч розподілені кошти отримують всі ради, полагодити місцеві дороги за них фізично просто неможливо. От і сушать собі голови місцеві голови, як подолати проблему бездоріжжя…

Якщо із сільськими комунальними сполученнями, які мають зазвичай піскогравійне покриття, частково раду можна дати (бодай вирівняти грейдером), то шляхи з так званим «чорним покриттям» (асфальтні, бітумно-щебеневі) — справжнє лихо нашого часу. Чимало таких дорожніх полотен пролягають до сіл району, а то й проходять через них. В якому вони стані — відомо усім. Як кажуть, якщо не побачиш — то відчуєш: варто лишень проїхатись автівкою. Такі дороги обслуговує служба автомобільних доріг, зокрема в нашому районі — ДП «Жовківський райавтодор». Жодного впливу районна влада на нього немає. Тож ремонтують вони «свої дороги», як заманеться, як профінансують та скажуть згори. А фінанси — «всю дорогу співають романси», хоча власники автівок справно сплачують податки, купуючи пальне, у вартість  якого включений акцизний збір, що йде на утримання та ремонт доріг. Для бензину А-95 він становить близько 1,6 грн. на один літр.

Найгірше, що, якби навіть хтось із місцевих підприємців хотів поправити становище власним коштом, зробити цього не зможе, бо матиме проблеми із законом. Одним словом — не можна.

На сьогодні маємо втішатися автосполученням Львів — Рава-Руська, яке зробили нам турки до Євро-2012. Та і тут: минуло лише 2 роки, а покриття дає вже тріщини. Щось із якістю не те. А ще отим поодиноким латанням дір, які називають ямковим ремонтом. Це, як хтось влучно висловився: гроші — на вітер. Бо через рік із такого ремонту і сліду не залишиться.

Роман Демчина, керівник ПП «Рома»:

— Незважаючи на скрутне фінансове становище, дороги робити треба, бо їхати необхідно щодня. І, зауважте, попри ціну пального 15 гривень за літр, потік автотранспорту помітно не зменшився. У мене на підприємстві 35 одиниць спеціальної техніки, необхідної для використання під час ремонтних робіт шляхів. Це і бульдозери, і екскаватор, і грейдери, і потужні МАЗи, і 13 автівок, що, при потребі, можуть бути оснащені снігоочисним обладнанням. І місцеві ради готові використовувати цю техніку, а також камінно-піскову суміш, яку виготовляємо для покриття доріг місцевого значення. Утім грошей немає. А якщо й є, то мізерні. Скажімо, що можна сьогодні зробити за 9 тис. гривень, які сільрада отримала на утримання місцевих доріг?

Що стосується профілю шляхів, то зазвичай обочина вища від дорожнього полотна, хоча все має бути навпаки. Через  те й дороги швидко руйнуються. Попросту треба всюди робити водовідводи. Щодо розподілу коштів, то вважаю, що їх треба почергово виділяти не на всі ради, а на частину, кущовим методом. Решта хай чекають своєї черги. Зате в тих, скажімо 10 радах, що отримають належні кошти, дороги зробити якісно і надовго.

Окремо хотів би звернутися до вищого керівництва. Чому б не створити одну, замість декількох, службу, яка б обслуговувала місцеві дороги (в тому числі і з твердим покриттям), підпорядковуючись районній раді та отримуючи кошти звідти? При умові, звісно, що всі надходження з місць залишатимуться в районному бюджеті.

Василь Міндер, начальник Жовківського управління водного господарства:

— Основним завданням підприємства, яке очолюю, є організація експлуатації меліоративних систем та водогосподарських споруд міжгосподарського значення. Утім час вносить свої корективи. Сьогодні вагома частка діяльності управління належить наданню послуг населенню. Плідно співпрацюємо з 35 радами Жовківщини. У контексті комплексного забезпечення потреб місцевих рад чільне місце належить обслуговуванню комунальних доріг. І попри те, що йдемо назустріч керівникам органів місцевого самоврядування, відчуваємо певні складнощі в оплаті за виконані роботи.

Можливо, у фінансову скруту варто вдатися до радикальних методів, навіть якщо вони непопулярні і нестимуть можливість певних втрат. Як на мене, слушно було б на деякий час взагалі припинити фінансування шляхів комунального значення, натомість використати ці кошти для ремонту якогось відтинку асфальтного покриття. Саме такі сполучення найбільш пошкоджені і виводять з ладу транспортні засоби як громадського, так і приватного сектора.

Пропозиції наших співрозмовників є цілком слушні, однак деякі з них потребують вирішення на рівні Кабінету Міністрів. Чи, можливо, зміни до Конституції дадуть більші повноваження місцевим радам. Адже змінити розподіл коштів з державного бюджету ні в районі, ні в області не мають права. Що ж до субвенції обласного бюджету, то тут є можливість перерозподілу. Та виникає запитання: на які місцеві ради спрямувати їх першочергово? Адже всі хочуть бути першими. Потрібен механізм, який регулюватиме ці відносисни. На нашу думку, такі напрацювання  варто робити вже зараз, щоб зразу після виборів до місцевих рад розподіл коштів проходив за новим принципом. Тоді кожен голова місцевої ради зможе бути впевнений, що впродовж його каденції кошти на ремонт комунальних доріг обов’язково надійдуть.

Існують різні думки щодо покращення використання коштів на ремонт та утримання комунальних доріг, і всі вони мають своє раціональне зерно. Тому варто такі питання вносити у порядок денний роботи як Асоціації місцевих рад, так і сесій районної ради.

Ярослав ГЛУТКОВСЬКИЙ,

Євген ВЕГЕРА.