Напередодні дня сім’ї хочу торкнутися такої делікатної теми, як стосунки між дорослими дітьми та літніми батьками у багатьох родинах. Чому так трапляється, що між люблячими людьми в одній сім’ї виникають певні непорозуміння, образи? Що є причиною? Чи то старенькі надто вразливі, чи молодим не вистачає терпіння, часу…
Чому з батьками важко?
Часто молодим доводиться слухати від своїх батьків чи стареньких бабусі та дідуся одну й ту ж історію по кілька разів, однак слід щоразу радіти так, ніби чуємо її вперше. І тут доволі просте пояснення: літні люди люблять «мандрувати» у своїх спогадах, а темп життя молодшого покоління набагато динамічніший. Молодим годі зупинитися і побути «на одній хвилі» зі старенькими, іноді немає часу, іноді — бажання.
Проте якщо увійти у ситуацію старшого покоління, то можна його зрозуміти, адже людина на схилі літ переживає важку кризу. Ще донедавна вона користувалася авторитетом і мала право голосу у сімейних питаннях, а тепер до її думки дослухаються хіба що заради ввічливості. Якщо дорослі діти все вирішують самостійно і не доводять рішення до відома батьків, то старенькі проявляють саме тоді активність, щоб повернути собі колишнє право голосу. Попри це все, літні батьки ніяк не можуть відпустити та усвідомити, що їхні діти самі вже батьки і можуть вирішувати усі питання.
Старі — як малі
Не можна ображатися на деякі вчинки і слова літніх батьків, адже нам ніколи не спаде на думку посваритися з дитиною, коли вона вигукне: «Іди звідси! Я з тобою не дружу!» Вважають, що діти і старі — однаково емоційні та вразливі. Буває, дорослі діти стають заручниками старих батьків, коли ті вимагають усе більше уваги, шантажують хворобами. Однак є й такі, що просто мовчать, намагаючись не створювати зайвих проблем своїм дорогим дітям.
Літні люди, з одного боку, потребують нашої любові і турботи, не можуть обійтися без допомоги, але в той же час прагнуть залишатися самостійними і вільними. Незважаючи ні на що, варто завжди вислухати рідну людину, поспівчувати, допомогти, а головне завжди любити. До речі, старенькі батьки чи бабусі дуже люблять подарунки, навіть якщо вони дріб’язкові й не з приводу якогось свята.
Буває так: батьки все життя прожили, заклопотані роботою та родиною – і тут раптом діти дорослішають, одружуються, приходить пенсія, настає свобода, – але старенькі почуваються непотрібними. Є сили і бажання щось робити, бути комусь потрібними, але немає до чого докласти своїх зусиль, нікому віддати свою любов і увагу. У такому випадку варто знайти для них заняття, але таке, яке було б їм цікаве та потрібне. Це передусім — догляд та виховання внуків. Ось тут вони проявлять усю свою любов, доброту, знання тощо.
Як виховати турботливих дітей?
Якщо дитину змалечку принижували або ігнорували, то є вірогідність, що в дорослому віці вона так само ставитиметься до своїх стареньких батьків. Чому? Чувши у дитинстві від батьків: «Помовч! Не заважай! Не крутися під ногами! Скільки можна скиглити?», у дитини виробляється стереотип. А якщо на додачу до цього дитина бачила, що тато або мама зневажливо спілкувалися з бабусею чи дідусем, то говорити про гарні майбутні стосунки важко. Тому ставтеся до своїх маленьких дітей так, як хотіли б, щоб вони ставилися до вас у старості.
Дітей теж слід заохочувати до догляду за старенькими і хвалити за доброту. Особливо корисно, коли старенькі розповідають дітям про їхніх батьків, коли ті були маленькими. Це зближує батьків із дітьми і зміцнює родину.
Яніна Тарасів.
