У народному побуті день Святої Меланії Римлянки, який завжди відзначаємо 13 січня, отримав назву Меланки або Щедрого вечора, Новорічного вечора, Доброго вечора.
За народним звичаєм, тільки на небі замиготять перші зорі, мати-господиня ставила перед образами свічку, обкурювала ладаном хату, а потім ставила на стіл велику миску з пирогами або варениками. Батько у той час сидів за краєм стола і ховав голову за мискою. До господи заходили діти і, ніби шукаючи його, запитували у матері: «А де наш тато, де він є?». Той відгукувався зі свого сховища і питав: «Чи не бачите мене, діти?..». Коли вони відповідали, що не бачать, батько підіймав голову, промовляючи: «Дай, Боже, щоб і на той рік ви мене так не бачили за пирогами!».
Після цього всі сідали за стіл до «щедрої куті», де були пироги з м’ясом, гречані млинці, смажені на свинячому смальці, ковбаси, вареники, бублики тощо.
Щедрували тільки дівчата, але вся сім’я, звісно, очікувала Меланку, власне, приходу її вертепу, і то неодмінно з козою.
А ким була Свята Меланія, покровителька цього дня і, передусім, вечора? З церковних джерел відомо, що Свята Меланія прийшла на світ у Римі, як дочка сенатора Публіколі та його дружини Альбіни. Мала Меланія змалку була захоплена прикладом святості життя своєї бабусі та інших побожних римлянок. Отож мріяла про те, щоб беззастережно присвятити себе служінню Христу. Але багатий батько, мріючи мати внука і в майбутньому спадкоємця свого великого маєтку, примусив Меланію 397 року вийти заміж за сина римського перфекта. Меланії виповнилося тоді лише 14 років, а її супругові Пініяну – 17.
Пройнята палким бажанням провести своє життя непорочною й видана заміж проти власної волі, Меланія просила свого чоловіка, щоб він погодився жити з нею у повній невинності. Однак чоловік не мав такого високого розуміння духовної досконалості своєї дружини.
З часом Меланія втрачає двох дітей, які помирали відразу після народження, і сама ледь не померла під час важких пологів. Опісля супруг пообіцяв, якщо Меланія одужає, то зможе жити та служити Богові у своєму вподобанні.
Пініян дотримав свого слова. Однак цьому противився батько Меланії і примусив її вести життя пристойної, відданої чоловікові світської жінки, принаймні, напоказ.
Після смерті Меланчиного батька Публіколі, мати Альбіна й чоловік Меланії Пініян не тільки погодилися на новий спосіб її життя, а й помалу самі почали перейматися християнським духом. Щоб припинити зв’язки з мирським життям, світськими людьми, які купалися у розкошах, але потопали у розпусті та інших гріхах, вони покинули Рим і оселилися в сільській околиці.
У 417 році Меланія з Пініяном і матір’ю Альбіною виїхали до Святої Землі, де замешкали у прихистку для паломників. Своє багатство Меланія витратила на спорудження церков, монастирів, на викуп з неволі полонених воїнів, бранців-рабів та інші добрі справи. Також заснувала недалеко від Еленойської гори жіночий монастир і в ньому прожила до самої старості. Померла Свята Меланія 13 січня 439 року.
Тарас ЛЕХМАН.
