Головна Духовне Слава Україні! Героям слава!

Слава Україні! Героям слава!

172
0

Вітаюся з Вами цим закликом, шановні читачі та вся жовківська громадо,  бо ним вітаються сьогодні усі свідомі українці,  політики і прості люди,  артисти і представники наших церков, які разом зі своїм народом знаходяться на головній площі України, на Майдані Незалежності. Немає в нас зараз ні доброго дня, ні доброго ранку, ні доброї ночі, допоки нашою державою править купка блюзнірів, які за допомогою «Беркуту» жорстоко б’ють безневинних дітей і свій народ.   

Мені пощастило в період від 29 листопада до  15 грудня бути на Майдані 10 днів і ночей,  представляючи нашу  Жовківщину  і, зокрема, наше славне село Зашків, де я проживаю. За цей час відбулось багато подій. Я зустрічався з різними  людьми, почув багато думок, а тому хочу  деякими з них  на сторінках газети  поділитися з Вами, шановні читачі.

Перша поїздка, на тоді ще так званий студентський Євромайдан, відбулася 29 листопада. Невеликою групою, в кількості 14 людей, куди входили депутат обласної ради Володимир Тістик, заст. голови Жовківської районної ради Богдан Юрдига, мої колеги з Жовківської районної ради Тарас  Семенюк, Ігор Іванюк, Петро Климчук та інші, ми вирушили на Київ. Цього дня президент В. Янукович мав би підписати  у Вільнюсі договір про Асоціацію з ЄС.  Фактично всі знали, що цього  не станеться,  але жевріла  якась  малесенька надія,  що станеться диво, і цей договір буде підписано. Однак все пішло за планом, складеним на Банковій заздалегідь, і Україна не стала асоційованим членом ЄС.

Декілька слів про студентський Євромайдан. Усі заходи проводились на імпровізованій сцені під стеллою. Був виведений невеличкий екран, на якому часто-густо пропадав звук. У вічі впала ведуча, з вигляду маленька єврейка, яка кожні півгодини російською мовою нагадувала, що наша акція мирна, що ніхто не буде нічого ні блокувати, ні штурмувати. Тобто, якоїсь агресії цей студентський Майдан не проявляв. Близько 19:30 виступили представники опозиції Олег Тягнибок, Володимир Кличко та Арсеній Яценюк, які  прилетіли з Вільнюса. Вони розповідали про перебіг подій на Саміті і про те,  що будуть робити наступного тижня у парламенті. Не було жодного заклику до зміни влади. З гіркотою в душі ми покидали Київ і вели розмову про те, як діяти далі. Виглядало так, що ще декілька днів, і на Майдані нікого не залишиться, адже не було якогось конкретного плану дій.

Однак події в ніч з 29 на 30 листопада сколихнули всю Україну. Можливо, це була помста  за те, що у Вільнюсі майже всі проігнорували нашу делегацію і, прилетівши ввечері на Україну, за неофіційними даними, наш гарант поїхав на полювання. Очевидно, крові  бідної звірини було замало…

У неділю, 1 грудня, збирається майже мільйонне віче проти дій влади, проти режиму Януковича. Змобілізувались, зокрема, і жителі села Зашкова, в якому я живу, і вже в ніч з неділі на понеділок ми власним транспортом, майже 20 людей, вирушили на Київ. Почалися перші кроки вже іншого майдану, бо гасла і заклики зовсім змінили свій характер.

Влада такої реакції  не чекала. Вони звикли діяти за московським сценарієм, де жорстокість породжує страх. Та в Україні усе навпаки. Застосування сили породило ще більший спротив і викликало в народі зло і ненависть до цього режиму, який робить такі ганебні кроки. Тому на Майдані почали розбивати наметове містечко, люди масово почали приїжджати сюди і найголовніше – не тільки  з Західного регіону.  Повстала вся Україна:  Центр,  Схід і навіть з Криму прибули  представники, які не змогли бути осторонь жорстокого побиття людей і приїхали в Київ, щоб підтримати вимоги Майдану.

Приємно, що до участі на Майдані долучилась і наша греко-католицька  церква. На сцені  виступали  представники Львівської духовної семінарії разом зі своїми наставниками. У Патріаршому Соборі було створено «Революційний притулок», де для  сотень людей організовано харчування та відпочинок.

Я не буду переказувати вам хроніку подій, які відбувались на майдані від 1 до 15 грудня, бо мене, як редактора районної газети, перш за все цікавили  люди  з Жовківщини. Хотілось зустріти своїх земляків, поспілкуватися з ними, поділитися своїми думками. І таких людей на Майдані було чимало. Думаю, що з  кожного міста, селища, села, з кожного найменшого присілка за ці дні на Майдані побував хоча б один представник. У такому багатотисячному натовпі важко зустріти тих,  кого знаєш в обличчя, а тим паче розпитати, звідки вони. Тих, з ким мені вдалося зустрітися та поспілкуватися, я віднайшов  за написами на знаменах, що майоріли на Майдані.

Майдан стоїть.  За ці дні він став, мов живий організм – зі своїми артеріями, якими рухається народ, зі своїми порядками та законами. І, як живий організм, він потребує постійного припливу нових  людей, для того щоб бути життєздатним та виконувати  поставлені перед ним завдання.Тому, живім своєю енергією Майдан, їдучи в Київ. Не будьмо байдужі, бо байдужість вбиває. Це – наш Майдан, наша країна, наше життя. Це нам вирішувати, як жити. Яку б думку ми не висловлювали – нас не можна бити! Бо Ми – ЛЮДИ. Сьогодні настав визначальний момент, і якщо нація не може захистити своє право на вільне життя, то вона не може називатись нацією.

Слава Україні! Героям слава!

Євген Вегера.