За мир у світі, в моїй державі, в моїй родині
Свята Мати Тереза з Калькутти у свій час говорила: «Що ви можете зробити для зміцнення миру в усьому світі? Йдіть додому і любіть свою сім’ю». А що ми, віруючі люди, християни, можемо зробити задля миру в своїй державі? Звичайно, любити свою сім’ю, тих, хто є поруч, а коли забракне сил — випрошувати їх у Того, хто є Джерелом сили й
любові. Цьогорічний хресний хід вулицями Жовкви став одним великим молитовним закликом до Бога з проханням за мир у світі, в державі, в сім’ї…
У неділю, в день Благовіщення Пресвятої Богородиці, на вулиці Жовкви вийшло декілька тисяч небайдужих вірян. Ініціаторами та організаторами хресної ходи, як завше, стали священнослужителі жовківських парафій, вірні з навколишніх населених пунктів теж відгукнулися на цей заклик. Важкий, на перший погляд, дерев’яний хрест від стації до стації несли представники різних конфесійних груп, священнослужителі, сестри-служебниці… Глибокі роздуми над кожною зупинкою допомагали у співпереживанні хресної дороги, якою пройшов наш Господь.
Кілька годин ходи центральними вулицями міста, на яку зважились люди різних вікових категорії, серед яких — батьки з маленькими дітьми, старше покоління, що мужньо долало не один кілометр дороги, — мабуть, не залишило в цей день байдужими нікого, хто б глибоко не пережив те, що відбулось.
— Сьогодні наш народ і наша держава проходять свою хресну дорогу. Щоденно ми стоїмо перед вибором — за краще майбутнє нашого народу, за тих воїнів, які є на Сході, які охороняють наші кордони, щоб ми, тут, спокійно могли молитися. Саме за мир жертвуємо цей хід. Мир, якого потребує світ. Мир якого потребуємо знаходиться у нашому серці. Кожного зокрема. І не треба багато чогось надзвичайного робити, немає потреби далеко ходити. Просто необхідно заглянути у наше серце. І зараз перед нами стоїть велике завдання, щоб це Боже слово, яке ми почули на цій хресній дорозі, проросло у нашому серці, — завершуючи хресний хід, наголосив о. Володимир, настоятель храму Пресвятого Ісусового Серця.
Повертаючись до своїх домівок, хотілось дякувати Богові за все і завжди, приймаючи усе, що Він нам дає, навіть тоді, коли обставини видаються безнадійними, а наше серце оповиває сум.
Дякуймо і пам’ятаймо, що Бог є Любов, а любов не може бути джерелом зла. В хвилини зневіри не думаймо, що Бог покинув нас… Він страждає разом із нами!
Пройшовши дорогу від початку до кінця, відчуваєш якесь невимовне натхнення. Це невеличка перемога, до того ж — вияв поваги
та любові до Господніх страждань, що не залишили байдужими навіть просто перехожих… Дорога, якою ми пройшли, дала змогу відновити душевну рівновагу, відійти від буденності та турбот.
Зоряна ГУМНИЦЬКА
