Жовківські перспективи українського равлика
Угода про асоціацію між Україною та ЄС набула чинності, і це значно полегшило налагодження співпраці в освітньому, культурному, бізнесовому та багатьох інших секторах. На європейських ринках з’являється все більше «Made in UA», а українські спеціалісти повертаються додому з дипломами провідних європейських вишів. Можливості відкритих кордонів стирають межі та відкривають новий простір для особистих, комерційних та суспільних досягнень.
Будучи у відрядженні на теренах Забірської сільської ради, ми завітали на ферму Віктора Гнідця, де вирощують равликів. Ідею досвідченому бізнесмену підказав випадок, проте її втілення в життя вимагало часу та зусиль. Адже довелося мати справу з технологіями, не відомими вітчизняному виробнику, а продукція була новою для українського споживача. Отож, пан Віктор поділився історією наполегливості в умовах, коли ринок випробовує на міцність, а незвичність бізнесу змушує оточуючих сумніватися в його майбутньому успіху.
Сезон вирощування розпочали зі середини лютого. Саме тоді маточне поголів’я будять і переміщують з холодного приміщення до цеху репродукції. Опісля равлики розпочинають відкладати ікру. У репродукційному цеху для цього створено всі умови: відповідна температура, тиша і контейнери зі спеціальною ґрунтовною сумішшю. Маточне поголів’я годують спеціальними сумішами із добавлянням моркви, які сприяють заплідненню. Равлики відкладають ікру вночі, для цього вони закопуються в ґрунт.
Равлики — гермафродити, тому після спаровування вагітні обоє. Кожна особина може скинути в кокон більше 100 ікринок. Щоранку працівники відділяють ікру від землі і перекладають в контейнери. Їх переміщують в інкубаційне приміщення, де равлики й вилуплюються. У квітні «дитинчат» переселили в теплицю, де вони їдять зелений корм. Тут до вересня вони мають досягти оптимальних розмірів та ваги.
На фермі живуть два види равликів: Helix Aspersa Muller і Helix Aspersa Pomatia.
«Це задоволення дороговартісне. В сенсі запуску. Адже розпочинати треба все з нуля. Окрім того, присутня зона ризику. На будь-якому відрізку цієї діяльності можливий збій. Тож намагаємося дотримуватися технології, — резюмує Віктор Гнідець. — Головне підібрати відповідний мікроклімат».
Готову продукцію планують реалізовувати, звичайно, за кордон. Але, щоб це сталося, потрібні великі партії — понад 50 тонн. Досягти таких обсягів можна, об’єднавшись з іншими виробниками у кооперацію. Тож питання збуту — це питання часу. І, мабуть, немалого.
Зоряна ГУМНИЦЬКА
