Головна Життя Ялинка

Ялинка

166
0

«Кожна людина, що прийшла на цей світ, на свому життєвому шляху неодмінно стріне особливу пригоду чи випадок, що викликатиме подивування, а втім закарбується у пам’яті назавше, бо залишить слід, що не стирається», – переконана Ірина. Жіночка, що проживає в одному із сіл біля Жовкви, напередодні Нового року вирішила поділитися своїми спогадами, а ще з’ясувати: чи траплялось що-небудь подібне іще з кимось?

Її сім’я з діда-прадіда проживала на тому обійсті: поряд височіла тополя, якій невідь скільки було років, бо завше виглядала однаково, а трохи далі гомонів веселий потічок, який, здавалось, мав бозна-яку силу, що не замерзав навіть у малі морози. Поряд зі старою дерев’яною хатою, яка виростила не одне покоління Степанчуків, батьки звели нову, цегляну оселю, та Іра все ніяк не могла звикнути до нового місця. У тій, старій, почувалась якось є затишно, там, наче все було на свому місці – і в кімнатах, і навіть на грядках, на квітнику під вікнами.

Скільки разів намагалась садити квіти під вікнами спальні новозбудованого будинку – вони не приживались: якийсь час зеленіли, а потім згасали. А так мріялось відчинити їй влітку вікно зранку і вдихнути запах квітів, помилуватись їх незбагненною природною красою, так хотілось, щоб були серед них чорнобривці, найулюбленіші квіти, які так розкошували біля старого дому.

Три роки Ірина вже була заміжньою. Чоловік Іван не раз бачив, сумні очі дружини, дивувася, чого так побивається, але й сам не міг збагнути, чим земля не вподобала квіти, що не може їх прийняти та дати живучу силу.

Утім, була ще одна причина, від якої сумував й Іван, і яка, на думку чоловіка, була значно вагомішою: дружина ніяк не могла подарувати йому нащадка. А сподівався, що
з сином разом ходитимуть у лісництво, де працював, разом поратимуться по господарству, навчить сина різьбити по дереву, як робив це уміло сам.

Одного разу під час вирубки лісу, великий бук впав на маленьку ялинку, вирвавши деревце з коренем. Іван, довго не думаючи, привіз постраждалицю додому і посадив під вікнами: мовляв, може хоч щось ростиме на цій землі… Як у воду дивився: півметрове деревце швидко оговталося від травм і наступного року так забуявіло, що здавалось, росло тут від насінини. Ще через зиму ялинка перетворилась на красуню: дивувались вже не тільки господарі, але й сусіди. Через деякий час в селі тільки й було розмов, що про Степанчукову ялинку (це прізвище прижилось і до Івана). Висувались різні версії, всі гадали, що ж дає дереву таку силу: чи то якась особлива рука в Івана, чи то щось підливає, а чи не замішані тут якісь чари? На останньому припущенні виріс висновок: всю силу забирає ялина в господині, через те та вже десять років безплідна. Такий вердикт жіночих язиків боляче сприймало подружжя, бо десь ще з розповідей батьків чули, що ялинка на обійстю – не до добра. Родина злякалась не на жарт, коли за десять днів до Нового року Ірина злягла у ліжко, і лікарі діагностували якийсь рідкісний тип грипу. Село знову гомоніло про причетність до хвороби ялинки. Іван вже було подумував, чи не позбутись деревця.

Уперше за всі літа спільного життя Ірина та Іван святкували Новий рік не в рідному селі – довелось поїхати у санаторій. На диво, за три дні дружина поправилась, а на четвертий і забула про недугу.

Та це було перше здивування, інше чекало пару вдома: по поверненню з’ясували, що ялинки немає. На її місці самотньо виглядав з-під снігу свіжий пеньок (за відсутності господарів, хтось лісову красуню поцупив). Але несподіванки тривали. За день до Різдва виявилось, що Ірина вагітна – вже три тижні, а наші медики побачили це, як грипозне захворювання. Розчулений та збентежений Іван не придумав нічого кращого, як принести з лісу нову ялинку і встановити на місці зниклої. Ірина не заперечувала. Обоє збагнули, що ялинка тут ні до чого. Тож разом наряджали її іграшками, гірляндами та ілюмінацією, що радувала око селян світловими ефектами аж до Стрітення.

Чергове диво (хто-зна, може й не останнє) чекало наших героїв навесні: зрубаний стовбур ялинки дав життя новому хвойному пагінцю, який, із народженням сина, перетворився на крихітну ялиночку.

Разом із деревцем зростає в сім’ї Івана та Ірини малий Степанко, а його мати, відчиняючи теплої пори вікно, милується різнобарв’ям пишних квітів, які одного дня раптом зазеленіли, а потім і зацвіли. І серед них – такі милі серцю чорнобривці.

Ярослав Глутковський.

Р.S. За умовою публікації, імена та прізвище, що використані в матеріалі, змінені. Шановні читачі, якщо Вам відомі подібні цікаві історії, поділіться з нами і Ви обов’язково побачите їх на сторінках районки.