Головна Життя Батькова наука

Батькова наука

240
0

Гарні Різдвяні свята приносять зі собою чудові традиції, що склалися на Україні впродовж багатьох століть. Яскравим віночком колядок увінчані головні дні зимових свят – Різдво Христове та Собор Пресвятої Богородиці. Дітлахи – хлопчики та дівчатка, малі й старші – галасливо вітають людей з новонародженим Дитям Господнім, стукають у двері зичливих господарів і після вінчувань отримують гостинця. Колядникам, як правило, дають тепер гроші, лише у деяких населених пунктах залишилась добра традиція вгощати їх солодощами, випічкою, яблуками тощо.

Цьогорічний візит одного маленького колядника запам’ятається мені надовго. Уже  третього дня свят, на Степана, пізно ввечері до мене у двері гучно постукали. Я поглянула у дверне вічко і побачила маленького хлопчину. Відчинила. Дитина спитала дозволу, чи можна колядувати. Я запросила хлопця до хати. Він тихенько, невесело та без будь-яких емоцій заспівав куплетик з однієї відомої колядки і коротенько завіншував. Я тим часом зазирнула у гаманець і пригадала, що не зняла гроші з картки. Тоді дістала з полиці  велику плитку шоколаду і, подякувавши колядникові, вручила йому гостинець. Хлопчина здивовано взяв, тихенько  бовкнув «Дякую» і вийшов за двері, добре їх не причинивши. І тут мені почувся чоловічий голос. Я зазирнула у вічко  і побачила на сходовій клітці перед дверима дорослого чоловіка, який взяв у хлопчини шоколадку, уважно роздивився її до тьмяного коридорного світла і видав: «І то добре!». Тоді витягнув з-за пазухи акуратно поскладані дрібні купюри, поклав до них шоколадку і все знову заховав до кишені. А малому показав вказівним пальцем на сходи, що вели на верхній поверх. І слухняний малий колядничок попрямував нагору, до моїх сусідів…

Марія Артьомова.