Головна Життя Реалії з життя емігрантів

Реалії з життя емігрантів

330
0

Нелегалка-іспанка

…«Мене звуть Ірина. Я українка, і ніколи навіть подумати не могла, що буду емігранткою.

Я дуже люблю Україну, однак люблю ту державу, яка не має нічого спільного з СРСР. Тому, що моя сім’я сильно постраждала від цього диявольського тоталітарного режиму: батьки втратили все, що заробили чесним шляхом, батька вислали на Колиму, матір з горя захворіла на рак і згодом померла. На щастя, виховувати мене взялася бабуся. Вона мене дуже оберігала, ніколи не розказувала мені того, чого на той час мені не варто було знати. Але ще, коли була дитиною, не могла пробачити радянським вождям руйнування моєї сім’ї.

Потім, коли я подорослішала, СРСР гучно розпався. Тоді люди відчували піднесення та полегшення. Вони були щасливими, бо нарешті отримали волю, якої так довго чекали. Затее згодом пересвідчилися, що на цьому етапі ми не вміємо творити власну країну. Ні суспільство, ні політики не готові до самостійного життя, через радянські кадри, стереотипи, важку фінансову ситуацію. Сааме тоді в мене у голові промайнула думка про те, що я не хочу більше споглядати, як руйнується Україна, а чимось допомогти я не могла.

Мені випала нагода виїхати до Іспанії. Там я живу вже 15 років. Мову вивчила за 4 місяці. На початку я жила нелегально, тому виконувала тільки важку чорнову роботу. Зате згодом вдалося отримати дозвіл на роботу. Я вийшла заміж, отримала громадянство. З часом у мене з’явився синочок. Він уже іспанець».

Проблема еміграції сколихнула українські землі ще позаминулого століття. Причин виникнення еміграції безліч, наприклад, бідність, відсутність можливості реалізувати свій науковий, творчий та інший потенціал в Україні, «відтікумів», корупція тощо. Якщо узагальнити , то головна причина — незадоволення умовами життя. На жаль, еміграція породжує безліч проблем. До прикладу, руйнуються сім’ї, немає кому виховувати дітей тощо.

У старої й новітньої еміграції різні життєві цілі. Стара еміграція або діаспора (офіційна назва — закордонні українці; у березні 2004 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про правовий статус закордонних українців») — це громадяни країн свого оселення, добробут і всі права яких цілком забезпечені. Новітні трудові мігранти й емігранти залишаються громадянами України – в основному вони приїхали на певний час, щоб у різний спосіб поліпшити свій добробут і повернутися до України.

Зараз згадаймо нашу героїню паніІ рину. Так, можна вважати, що її доля склалася успішно, але хіба можна знайти краще місце, ніж рідна земля? Слід також пам’ятати, що за кордоном на емігрантів чатує безліч небезпек та випробувань.

Найбільша проблема четвертої міграційної хвилі, яка розпочалася у 90-х роках минулого століття, особливо нелегальних мігрантів, — правова незахищеність ні з боку нашої держави, ні, тим паче, з боку країн їхнього перебування. А якщо зважити на масштаби цього явища, то можна хіба що здогадуватися про глибину соціально-психологічних деформацій українських мігрантів за кордоном та їхніх сімей в Україні, а також катастрофічність демографічної ситуації в нашому суспільстві. Його структура нині неповноцінна, бо середній класс фактично формується за кордоном із трудових мігрантів.

Фальшиве щастя

Перетнувши кордон, лякає те, що вас можуть пограбувати, ви можете потрапити в трудове рабство. А найжахливіше те, що там вам немає де прилаштуватися, бо вас там ніхто не чекає.

І хоч основним позитивним наслідком української трудової міграції називають додаткове спрямування в Україну значних фінансових потоків (за експертними оцінками, українські трудові мігранти інвестують в Україну близько 19 мільярдів євро на рік, зокрема тільки понад 150 тисяч моряків — 2,5 млрд.), ми втрачаємо найцінніше — своїх людей. Україна спустошується на очах, а створений у нашому суспільстві демографічний вакуум заповнюють іммігранти з азійських країн зі стабільним природним приростом населення.

Щодо шляхів вирішення цієї проблеми, слід зазначити, що Україна повинна входити у світовий міграційний процес на правовій основі. Це має стати стратегією нашої внутрішньої й зовнішньої політики. Слід, нарешті, прийняти концепцію національної міграційної політики й розробити відповідну стратегію для регулювання процесів трудової міграції. Міграційна політика України повинна убезпечити державу від потоків нелегальної міграції з країн третього світу та гарантувати своїм легальним мігрантам інтеграцію у цивілізовані суспільства на правовій основі й сприяти поверненню їх до України. А найліпше буде тоді, коли влада задумуватиметься не лише над підтримкою емігрантів, а й над поверненням їх на Батьківщину. Для цього можновладці повинні створити тут відповідні умови. Адже у нас Верховна Рада приймає багато розумних і потрібних законів, та, на жаль, їх не завжди виконують. Над цим варто задуматись і виправити ситуацію.

Українці, нас за кордоном ніхто не чекає. Адже там є свої проблеми. Краще подбаймо про добробут рідної держави,  про наші сім’ї. Повертайтесь, творіть тут. Бо ж народ — це сила, і наше майбутнє — в наших руках. Усі ми відповідальні за подальшу долю України.

Оля Попруженко.