Головна Життя Зустріч, яка змінила моє життя

Зустріч, яка змінила моє життя

2506
0

Майже кожного дня життя приносить нам сюрпризи, ставить нові завдання,  випробовує нас і лише зрідка дарує цінні подарунки. Саме ці подарунки долі змушують нас робити такі вчинки, про які в буденному житті важко було б і замислитись. В таку цікаву історію потрапив і молодий хлопчина, доля якому принесла нову романтичну пригоду, а, можливо, любов всього його життя.

І. Подарунок долі

На цей час я повністю порвав зі своїм минулим, забув старі, так звані любовні перипетії, життя потекло спокійним і звичним руслом. Самотність, безтурботність, простодушність та величезна гординя стали моїми найкращими друзями. Життєва романтика, любовні пригоди та схильність часто закохуватись – відійшли на задній план. Відчуття дорослості не підштовхувало мене на нові стосунки. Я чекав чогось особливого, сподівався нарешті зустріти ту, з якою буде все по-справжньому. Дівчину, з якою можна пережити справжні почуття, якій можна відкритись і не боятись зради, перед якою можна ніяковіти і відчувати мурашки по спині і при цьому тягнутись до неї ще більше. Думаючи про це, переді мною постійно виникали сумніви та острах.  А що як цього не станеться, не зустріну ту єдину, що ж тоді робити, як бути!? Та попри ці тривоги, моя оптимістична натура давала цьому раду і перемагала мою зневіру. Та й чекати довго не довелось: одного разу це сталось. Життя прийняло новий, крутий поворот… Та все ж не буду забігати наперед та говорити, що це справді та, яку я чекав, але в моєму житті все кардинально змінилось.

Вечір уже розкинув свої вогні і чітко давав зрозуміти, що добігає до свого кінця цей осінній день. За старою звичкою, я облаштовував хороший настрій у колі своїх приятелів. Хоча й робив це в не дуже гуманний спосіб. Мабуть, як переважна частина сучасної молоді, перед сільськими танцями: ми шукали  щастя і приємних відчуттів у склянці з алкоголем. Цього вечора ми випивали із друзями в своєму сільському барі. Судячи із порожнього посуду та каламутних і сяючих, наче ліхтарики, очей було видно, що вечір вдався. Алкоголь задурманив молоді голови, нікому не було справи до оточуючих, гучна бесіда кипіла за столом, наливалась випивка, та лунав сміх. Все було дуже звично і як, зазвичай, безтурботно.

На якусь мить я відволікся і раптовим поглядом зустрів її. В атмосферу нашого «свята» увійшла незнайомка. Струнка дівчина, з розкішним кучерявим волоссям, приємною зовнішністю і невимовно красивими зеленими очима. Саме ці очі були надзвичайними. Дійсно, очі — це віддзеркалення душі людини. Проте саме у цих очах я вгледів щось таємниче, щось таке, чого раніше не міг побачити в інших дівочих очах. В них можна було потонути і забути про все на світі, а їх рідкісний колір додавав особливої проникливості, манив до себе і зацікавлював все більше і більше. Говорячи мовою класиків, то між нами пролетіла, свого роду, іскра, яка запалила черговий вогник між двома молодими постатями. Вперше за тривалий проміжок часу (майже рік) щось в мені наче перевернулось. Та це тривало буквально хвилину – і знову я зодягнув свою маску з холодним серцем та чистим розумом. 

Я прекрасно зрозумів, що вона сподобалась усім, тому діяти потрібно було негайно. Підійшовши до неї, я з усмішкою привітався, перекинувшись кількома фразами, познайомився. Правду кажучи, соромно зізнаватись: всього, що говорив їй при першій зустрічі, не пам’ятаю, а найгірше, те, що забув навіть ім’я, оковита зробила своє діло. Але не стерла із пам’яті прекрасний образ дівчини з красивими очима. Наступні кілька годин були для мене годинами так званого трансу, алкоголь розслабив та загострив почуття, все відбувалось у якомусь розмитому вигляді. Та не дивлячись на це, я не міг викинути із голови цю дівчину.

Вечір добігав до кінця. В клубі лунала музика, сільська молодь весело проводила своє дозвілля. На той момент я вже оговтався і майже протверезів. Зібравшись з думками,  вирішив розшукати ту дівчину, тому подався до клубу. Зробити це було неважко, лише прикро те, що вже закінчилась дискотека. Хоча й це, певною мірою, зіграло мені на руку. Музика в клубі затихла, і натовп поступово розходився по домівках. Я чекав свою незнайомку. І мої зусилля не були марними – я зустрів її із подругою. Перехопивши дівчат на виході,  розпочав розмову. Як би це банально не звучало, запропонував молодим особам випити кави, поспілкуватись і продовжити незвичайне знайомство. Дівчата мені відмовили, але, натомість, запропонували провести їх додому. Це було несподівано, але додало впевненості. Я одразу ж зрозумів, що це мій шанс. Але погодився, вагаючись, показавши рису своєї дитячої гордині, якогось такого зовнішнього «показушництва», хоча при цьому в душі я був дуже радий, що цей вечір закінчиться саме так. По дорозі я дуже багато говорив, розповідав про себе, хотів справити хороше враження. При цьому встиг і вдруге познайомитись із нею, на цей раз  вже тверезо мислячою людиною. Вона назвала своє ім’я — Олена — гарне та милозвучне, справляє враження про людину сильну і цілеспрямовану, чітку і не дуже скромну, проте чутливу і добру, хоч і не зовсім романтичну. З кожною хвилиною спілкування мені все більше подобалось її товариство. Я ніяк не міг зрозуміти, чим вона мене так вразила. Лише після глибоких роздумів, тривалого спілкування з нею, зумів знайти потрібні слова. Я нарешті знайшов ту людину, заради якої я би зміг змінитись, ту дівчину, яка мене підкорила, ту жінку, яка зламала мою гордість, а, отже, заслуговує на довіру і пізнання моєї справжньої натури…

ІІ. Кохання-зітхання…

Довгий час важко було зізнатись перед самим собою в тих помислах та відчуттях, які мене переповнювали. Мене дуже лякало таке раптове захоплення, оскільки подібного зі мною ще не траплялось. Єдине, що я чітко усвідомлював: або я втрапив у халепу, або знайшов те, що шукав. Тим не менш, після нашого знайомства, ми почали розвивати свої стосунки. Спочатку нічого особливого, звичайно спілкувалися, в основному це були телефонні розмови. Типові і стандартні запитання-відповіді, які поступово переростали у досить серйозні теми для обговорень. Цей початковий етап нашого знайомства, здавалося, дав нам зрозуміти, хто ким є насправді і чи варто нам продовжувати…

Минав час, я розумів, що ця дівчина стала мені небайдужою. Цікава і витончена особистість робила її якоюсь не такою, як інші дівчата, по-своєму особливою. З кожним днем спілкування я все більше і більше розповідав про себе, проте навзаєм лише зрідка чув поодинокі розповіді своєї співрозмовниці. І це приваблювало мене ще більше, в моїх думках поставала дівчина-загадка, що додавало свою, так би мовити, родзинку її дівочої душі. Я добре усвідомлював, що це лише маска якоїсь зовнішньої недовіри, яку пояснювало наше недовготривале і поки що дружнє знайомство. Попри цю загадковість і таємничість, мені все ж таки вдалось дещо дізнатися. На перший погляд, вона виглядала занадто серйозною, інколи, навіть дуже мовчазною, зрідка не міг зрозуміти цієї похмурості, через що часто виникали непотрібні запитання. Неодноразово це трохи дратувало, але я знав, що в глибині душі вона насправді не така. Як же мені хотілось проникнути в її внутрішній світ, та мене щось стримувало, можливо, я ще не був до цього готовий, тому вирішив: хай час розставить все по своїх місцях. Але за ці кілька тижнів спілкування у ній я побачив доброту і простодушність, прямоту і невимушеність, та особливою її рисою була жіночність, яку так важко побачити в характері ще такої юної особи.

Настав час викласти свої карти на стіл. Ось уже довгий час я відчував глибоку і бездонну порожнечу в своїй душі. Попередні стосунки завдали мені занадто багато болю. Я забув те відчуття, що таке бути з дівчиною, як це кохати її, поважати і сумувати за нею, адже уже давно силоміць вирвав цю частинку душі із свого хлопчачого серця. Скований обережністю та високомірністю, засліплений маскою гордості, я боявся знову показати комусь свою справжню сутність, свою тонку і чуттєву натуру, свій романтизм, ніжність і теплоту. Та водночас, я боявся розчарування, тому часто обирав для себе маску молодого юнака, який живе одним днем та насолоджується окремими уривками свого насиченого буття. І не думав про майбутнє.  Але з моменту приходу в моє життя зеленоокої красуні, з присмаком загадковості, я знову почав відчувати, почав вірити в те, що не все ще втрачено. Побачив, що знову закохуюсь. Все це на мене нахлинуло так раптово, що відступати було ніколи. Я запропонував їй зустрічатись. Після тривалих обговорень і роздумів ми вирішили спробувати.

Наші стосунки набули нових обертів. З легкістю я почав звикати до неї, хоч і сам не розумів цього. Вже перестав відчувати порожнечу у своїй душі, вогник у серці знову загорівся; як згодом я зрозумів – вона стала час-тинкою мого життя. Як би це не було смішно, розуміючи це, продовжував відчувати острах, не відкриватись до кінця, перевіряти себе і подитячому провокувати в стосунках непотрібні суперечки. Олена, як я вже згадував, досить неординарна особистість, людина певних життєвих переконань і принципів. На мої дитячі пустощі реагувала досить бурхливо й емоційно. Ми сперечались, але все вщухало, ми не стали розмінюватися на дрібниці. І ніби все було гарно, спокійно, проте занадто офіційно. Як завжди, мені чогось бракувало, але ніяк не міг збагнути чого. Все занадто спонтанно і швидко почалось для мене, але цей темп був зашвидкий для Олени. До того ж нам бракувало відкритості, довіри, а на це потрібен час. Це було мені зрозумілим, серце рвалось вперед, але розум контролював ситуацію і постійно стримував мене. Тому наші подальші стосунки розгортались на відстані «витягнутої руки». Я багато разів збирався сказати дівчині правду, відкритись, розповісти про свої почуття, та знову ця завіса невпевненості змушувала мене остерігатись, до того ж  я не був впевнений у ній.  Вона своєю чергою всіляко показувала, що нас зв’язує лише взаємна симпатія і цікавість спілкування. Все це почало зганяти наді мною хмари, в моїй душі почались суперечки, я почав згущувати фарби, і мої «дрібні» витівки стали для мене серйозними проблемами. Якось за одною розмовою, а кажучи по правді, за сваркою, ми вирішили розійтися. Цього хотіла вона. Цікаво, що не було на це вагомих причин, проте у всьому винен був я та мої провокаційні дитячі витівки. Вона пішла, так і не дізнавшись правди…

Андрій КОХАНОВСЬКИЙ.

(Далі буде).