П’ятий рік на східних теренах держави триває війна, яку назвали АТО. Коли ми поринули в ейфорію новорічно-різдвяного святкування, насолоджувалися родинним затишком, наші військовослужбовці, виконуючи професійний обов’язок, захищають рідну землю і кожного з нас від російського агресора.
Далеко від дому і рідних, у пристосованих польових умовах, напоготові дати відсіч ворогові… Хіба подумки линуть у рідну оселю, до батьків, дружин і дітей. Тому наш обов’язок — підтримувати їх, як можемо, бути вдячними за їхню жертву, допомагати тим, котрі повернулися із зони АТО.
Як адаптовуються до реалій мирного життя після бойових дій наші земляки, як вони влаштовуються? Чи забезпечений передбачений державою їх соціальний захист, чи відчувають вони підтримку місцевої влади?
Ми зустрілися із двома зашківчанами, учасниками АТО Євгеном Вегерою та Юрієм Копитинським, які перебували на Майдані у буремні дні Революції Гідності і пройшли бойовий шлях на східних рубежах. Ці справжні чоловіки вирізняються своїм авторитетом у громаді, активною громадською позицією, притаманним патріотизмом. Тому у числі перших стали на захист держави, бо вболівають за її майбутнє. Їхній досвід, вміння, патріотична налаштованість і нині потрібні державі, бо війна не закінчена. У Зашкові діє товариство учасників АТО «Тризуб».
— Розкажіть, будь ласка, де Ви працювали до початку АТО і коли були призваними до лав Збройних Сил, відчули умови війни особисто?
Євген Вегера:
— Працював у приватному підприємстві, очолював колектив газети «Відродження». З початком Революції Гідності неодноразово їздив на Майдан. Коли ворог зазіхнув на нашу землю, зелені чоловічки господарювали у Криму, як кажуть, закровило. У березні 2014 р. звернувся у райвійськкомат і разом із товаришем по роботі записався у добровольці. Україна потребувала захисту від агресора, що ступив на нашу територію.
Юрій Копитинський:
— До початку АТО мав досвід роботи у податковій і банківській сферах, започаткував приватний бізнес. Події у державі 2013-2014 років підсилили почуття сумління й обов’язку, переконали, що кожен чоловік повинен захистити рідну Україну. Створена у районі Самооборона продемонструвала, що згуртованість — велика сила.
У другій хвилі мобілізації 20 травня 2014 року поїхав на навчання і військову підготовку на Яворівський полігон. Техніка, яку повернули зі Сходу із написами «вантаж 200», зорієнтувала на серйозність і відповідальність подій. Після десятиденного перебування на Яворівському полігоні ще два тижні проходив навчання на військовому полігоні на Дніпропетровщині. Відтак у складі сухопутних військ опинився на українсько-російському кордоні.
— Де Ви географічно перебували у зоні проведення АТО і що вразило чи відклалося у пам’яті в умовах військових дій?
Євген Вегера:
— У складі прикордонників ніс службу у секторі М на Маріупольському напрямку. Трохи вразило, коли призвався, що на рівні від рядового складу до молодшого командування панувало піднесення і розуміння ситуації, підтримка один одного, а у першому командному складі — практично нічого не змінилося, окозамилювання і совок залишились ще з часів моєї служби в армії у 1984-1986 рр.
Демобілізувався у серпні 2015 року. (Про щасливе повернення зі зони АТО й урочисті привітання військового персоналу трьох оперативно-бойових прикордонних комендатур «Великі Мости» — це приблизно 600 героїв — ми друкували у № 32 газети «Відродження» від 13 серпня 2015 р. «Із поверненням на рідну землю!» — авт.).
Коли ти перебуваєш у зоні АТО, думаєш, що всі сконцентровані на війну. Нам дуже багато допомагали волонтери. Але коли повернувся на наші терени, зрозумів, що окремі живуть своїми проблемами, інколи за принципом “моя хата скраю”, і навіть не вникають у проблеми, ніби бойові дії від нас далеко. Усі на війну не підуть, але розуміння і підтримка повинні бути.
Юрій Копитинський:
— Будучи командиром зенітно-артилерійського взводу, разом із 26 побратимами пройшли бойовий шлях Зеленопілля. На превеликий жаль, там втратили трьох товаришів, які назавжди залишаться у нашій пам’яті. Далі проривалися із Довжанського котла попри Савур-могилу, проривалися 400 км. на Україну. (Ці події Юрію було важко і боляче пригадувати…) Перебуваючи на «нульовці» (лінії розмежування), реально бачили ворога й усі вистріли робили на ураження. На наступну ротацію ніс службу на Бахмутській трасі, блок-пост № 29, Жолобок. Звільнився 1 червня 2015 року.
Щемко пригадую дві позитивні події. Після першої ротації нас по-особливому і героїчно зустріли на Галицькому Перехресті, склалося враження, що вийшов увесь Львів. Кожен з нас відчув, що, проливаючи кров, захищав Велику Україну. Це незабутня атмосфера вдячності і зустрічі. Вдруге нас незабутньо проводжали додому мешканці Лисичанська, волонтери — це було щиро і велелюдно. Ми відчували підтримку і вдячність.
— Які соціальні гарантії отримуєте нині від держави і чи відчуваєте підтримку на місцевому рівні?
Євген Вегера:
— Після повернення отримав статус учасника АТО. Користуюся пільгою безкоштовного проїзду, скористався реабілітаційною путівкою. Через два роки завершилась епопея з виділення земельної ділянки під ОСГ, своїм правом на землю під індивідуальне будівництво скористався ще раніше.
Юрій Копитинський:
— Дякуючи розумінню теперішньої місцевої влади області, району і навіть села, активно працюють усі соціальні служби, ідуть нам назустріч, спілкуються. За що усім дякуємо. Дивує лише позиція держави, яка усі соціальні проблеми прагне перекласти на місцевий рівень.
— Над чим працюєте сьогодні? Як втілюєте свої бажання?
Євген Вегера і Юрій Копитинський:
— Поруч отримали земельні ділянки під ОСГ. Загалом у визначеному кварталі Зашківської сільської ради 13 учасників АТО отримали земельні ділянки під ОСГ. Перебуваючи у Чехії на збиранні яблук, запозичили досвід вирощування садів за інтенсивною технологією. Тепер плануємо запровадити у себе. Хочемо посадити сад, облагородити прилеглу територію. Маємо надію, що спільно з управлінням водного господарства розчистимо русло річки Недільщини, яка протікає поблизу. Загалом хочемо, щоб наша Україна була привабливою і мирною!
— Що побажаєте читачам газети й усім мешканцям Жовківщини на початку нового року?
Євген Вегера і Юрій Копитинський:
— Завершення війни спрогнозувати важко. Реальність сьогодення не радує багатьох українців та й великих перспектив поки що не видно. Але війна закінчиться, і все так не буде. Треба жити з вірою, бо віра допомагає кожній людині духовно і матеріально. Треба ставити мету і, незважаючи на обстріли, іти вперед. Втішатися маленьким перемогам і досягненням. А, головне, зичимо усім здоров’я і родинного тепла. Хай запанує мир у нашій рідній і єдиній Україні!
— Дякую за розмову!
Уляна ЛАЩІВСЬКА.
