Головна Історія Біля Зашкова в присілку Колонія відбулося вшанування членкині УПА — Мирослави Кунти

Біля Зашкова в присілку Колонія відбулося вшанування членкині УПА — Мирослави Кунти

213
0

До пам’ятника відважним повстанцям

Починаючи з 1991-го року, зашківчани у найближчу неділю до 11 лютого вирушають у село Малі Грибовичі, присілок Колонія, що розташований неподалік селища Брюховичі. Там — місце загибелі нашої односельчанки, членкині УПА — Мирослави Кунти, 1927 р. н.

До переходу у підпілля працювала продавцем у сільській крамниці, що давало їй змогу бути доброю зв’язковою. Їй було 20 років, коли вона покинула свій дім, родину і разом із чоловіками стала ділити нелегке партизанське життя. Та, у яких умовах не перебувала б людина, молодість є молодість, і в ній залишається місце для людських почуттів. Так, щира дружба Мирослави Кунти і її побратима, односельчанина, Володимира Пилюха (старший вістун УПА) переросла у палке кохання. Навесні 1948-го року вони одружилися. У подружжя народився син, та про його долю досі нічого невідомо. 11 лютого 1950-го року на місці, де зараз встановлено пам’ятний хрест, окрім нашої односельчанки, загинуло ще двоє повстанців.

За розповідями свідків, Мирославі вдалося вийти з оточеної ворогами хати і залишалось кілька кроків, щоб під покровом ночі добігти до лісу і заховатись там, але випущена сигнальна ракета, яка розірвала темряву ночі, вирішила її долю…

Окрім односельчан, сюди приходять мешканці навколишніх сіл. Цьогоріч панахиду відправили о. Петро (смт. Брюховичі) та о. Володимир (с. Малі Грибовичі), які прибули разом із парафіяльними громадами. До речі, започаткував щорічну молитву о. Петро, який у 1990-му році віднайшов це місце, згуртувавши місцевих парафіян та зашківчан.

На Колонії добре пам’ятають, як багато зашківчан приїздили сюди у 90-х, а яких пісень співали. «Ми плакали, записували, бо такого ще не чули»,
— згадують вони. Так, це були наші батьки, а тепер їдемо ми, їхні діти, онуки. І співаємо так, і таких пісень, щоб знову не бути байдужими. По-іншому не маємо права. Правда, колись їхали  усі, хто мав за честь та обов’язок віддати шану загиблим. Чомусь тепер не так. У 90-х роках це віче-реквієм було велелюдним, але з кожним роком воно міліє, батьки старіють, діти байдужіють.

Та ми віримо, як з іскри розгоряється вогнище, так до горстки людей приєднаються ще. Відомо, аби збудувати будинок — треба закласти добрий фундамент. Підвалинами держави є її історія. Отож мусимо знати своє минуле, щоб міцною була наша країна. Аби дати відсіч тим, хто зазіхає на її цілісність, присвоює нашу історію, приписує чужу ганьбу.

Оскільки я був куратором проведеної тут роботи, то користуючись нагодою, хочу подякувати  усім людям, які своєю працею і коштами доклалися до реконструкції цього пам’ятного знаку. Їх не так багато, тому назву поіменно: найперше, Петро Климчук із В. Грибович, людина, що підтримала ідею відновлення символічної могили і згуртувала своїх побратимів; Олег Ожибко, мешканець Зашкова, коштом якого закуплено та викладено бруківку; Ярослав Дахнович, син загиблого тут героя, спричинився до виготовлення пам’ятної гранітної плити; Юрій Бохонко з Брюхович привіз будівельний бій під насип.

Дякуємо хлопцям із ВО «Свобода», які вклали тут свою працю, подбали про дерево на хрест і ще долучилися матеріально.

Щиро вдячні за жертовну працю нашим  зашківчанам, які взяли на себе левову частку  роботи: Юрію Копитинському, Оресту Кобрину, Петру Слюсару, Михайлу Шальку, Василю Лампіці. Окрема подяка пані Наталі Мельник за смачні канапки і каву, якими нас пригощала.

Дякую всім за співпрацю. І пам’ятаймо: разом ми — сила!

Євген ВЕГЕРА