Головна Освіта Вчителі Синьковицької школи в рамках грантової програми обмінювалися професійним досвідом в Естонії

Вчителі Синьковицької школи в рамках грантової програми обмінювалися професійним досвідом в Естонії

231
0

У пошуках естонського “освітнього дива”

Вчитель географії Синьковицької ЗОШ I-II ступенів, керівник туристично-краєзнавчого гуртка Дитячого центру “Росинка” — Тарас Ігорович Козак — поділився своїми враженнями про участь в освітній професійній мобільності в рамках грантової програми House of Europe, що фінансується Європейським Союзом.  

«Вчитель — це швидше не професія, а стиль життя. Навколо цієї особи постійно відбуваються бурхливі зміни соціуму. Отож, педагог, який не хоче опинитися за бортом, повинен міцно триматися за штурвал гнучкості, креативності й інноваційності. Досвідчені господині кажуть, якщо хочеш, щоб твою страву куштували до кінця — треба постійно змінювати начинку. Переконаний, така ж справа з навчальним процесом, чи не так?

Ознайомившись в інтернеті з можливістю міжнародного професійного обміну, одразу ж почав підготовку документів та заявки на участь у конкурсі грантової програми. Найбільшим викликом стало те, що ти заздалегідь повинен був встановити контакти із приймаючою стороною. Втім, усі побоювання виявились марними. Мене погодились прийняти аж декілька навчальних закладів. Із місцем мандрів сумнівів не виникало взагалі, тому що низка міжнародних досліджень (зокрема оцінювання освітніх досягнень учнів PISA) стверджують, що естонська та фінська освіти є одними із найбільш ефективних у світі. Коли ж, як не взимку, здійснюватись бажанням, переконався, коли побачив ствердну відповідь “Вашу заявку відібрано”. Відтак упродовж двох січневих тижнів на мене очікувала насичена й змістовна програма мобільності. Вона включала професійні оглядово-навчальні візити до шкіл Таллінна (Gustav Adolfi Gumnaasium, Tallinna Sudalinna Kool, Tallinna Juudi Kool, Rocca al Mare Kool), Тарту (Tartu Raatuse Kool, Hugo Treffneri Gumnaasium), Хельсінкі (Suoma-lais-venalainen Koulu), ознайомлення з їхньою матеріально-технічною базою, особливостями організації освітнього середовища, спілкування з адміністрацією, вчителями та учнями навчальних закладів, відвідання уроків тощо. Окрім того, мав змогу поділитись своїми формами роботи, освітніми напрацюваннями. Поряд із цим пізнавальна екскурсійна програма, під час якої було здійснено подорож на поромі через Фінську затоку до країни тисячі озер, відвідано науковий центр AXXAA, Естонський музей під відкритим небом, Талліннську телевежу, Морський музей, інтерактивний-театр “Легенди Таллінна”, пізнавальний центр “Енергія”. Приємно було побувати на Богослужінні в храмі Богородиці Троєручиці, опісля душевна розмова із отцем Романом Кіхом, солов’їна пісня з українською громадою. Також радо зустрів Анатолій Лютюк, керівник Центру української культури в Таллінні. Пан Анатолій познайомив із діяльністю українських організацій в Естонії, школою народних промислів. При Центрі діє українська суботня школа, а влітку для юних українців, які мешкають в країнах Балтії, пасторально-міграційний відділ УГКЦ організовує дитяче дозвілля у таборі. Анна Сумик, керівник культурного товариства “Промінь” у Тарту, наголосила на тому, як українці в Естонії зберігають свою ідентичність. Так у чому ж головні складові секрету естоно-фінського “освітнього дива”? У довірі, свободі, повазі. Освітні чиновники автоматично довіряють тому, що вчитель свою роботу виконує добре. Як наслідок, проактивний вчитель, що не чекає вказівок зверху, натомість активно займається самоосвітою і створює справжню творчу атмосферу. Взаємовідносини учня й учителя грунтуються на взаємоповазі, водночас без надмірної дистанції у спілкуванні. Вчитель — у ролі наставника та друга. Батьки впевнені у тому, що їх діти у будь-якому навчальному закладі отримають якісну освіту. На уроці працює той, хто хоче. Не має жодних обмежень у стилі викладання, основне бути собою та знайти підхід до кожного, здивувати. Важливо в школярах побачити щось хороше і розвивати це. Кожний навчається в індивідуальному темпі, тобто учень змагається із собою, а не іншими, це надає йому мотивацію і не заставляє гнатись за оцінками. Кінцевий результат не такий важливий, як сам процес. Чимало часу виділено на самостійну й проектну роботу, навчання через гру. В завданнях акцент на їх практичності, натомість менше теорії. “Якщо я вчинила неправильно, то, звичайно, прошу вибачення в учня, вважаю, що це жодним чином не підриває мій авторитет, адже завжди бути правим неможливо”, — поділилась зі мною одна із учителів.

Також варто згадати комфортне освітнє середовище. У школах багато яскравих елементів, відкритого простору, адже класи — з прозорими дверима, стінами, великі панорамні вікна. В коридорах багато осередків для відпочинку і розваг школярів. Учні мають доступ до сучасних гаджетів, спортивних тренажерів, басейнів, музичних інструментів, кухонного обладнання для справжніх ресторанів, високоякісних верстатів, станків у майстернях. Вражає різноманітність позакласної і гурткової роботи, серед популярних курсів — робототехніка. Проблеми також є. Пов’язані вони із бурхливим використанням технологій, тому в учнів є можливість робити речі, що можуть принести їм шкоду, наприклад, вести незбалансований розпорядок дня, важко висловити словами свою думку, менше читають.

Отже, результатом моєї навчальної поїздки стало вдосконалення методичних, практичних навичок та вмінь, професійних компетенцій, розширення міжнародних контактів для реалізації спільних проектів у сфері освітньої діяльності. Висловлюю безмежну вдячність німецькому культурному центру “Гете-Інститут” при Посольстві Федеративної Республіки Німеччини в Україні в особі директора пані Беате Кьолер за безцінну можливість для професійного зростання».