Головна Історія Обереги українського роду – лелеки

Обереги українського роду – лелеки

1807
0

Приємно спостерігати за лелечими гніздами. Повернувшись із далеких країв, ці українські символи добробуту й достатку знову плекають своє потомство. Люди чекали навесні лелек із вирію, бо вірили, що в хату, де вони оселились, прийде щастя і спокій. Тому селяни заздалегідь робили їм гнізда. Наприклад, старе колесо від воза прикріпляли на високе дерево або стовп. На низ клали гілля шаром 20-30 см, потім посипали сухою соломою, додавали сухий перегній. Такі гнізда подобалися лелекам, і вони оселялися у них щороку.

Вбивство лелеки прирівнювалося до вбивства людини. Цей птах, за повір’ям, має риси і звички, що притаманні людям. У народному уявлення він є символом праці і відданості. Де він покладе своє кубло,  тій хаті буде щастити, а якщо його образити, він і хату може спалити. В Україні птахів і звірів не називали людськими іменами, однак для лелек робили виняток. З ними розмовляли, «радилися» як з членами сім’ї.

Лелеки розуміють людську мову, як і люди, шукають собі пару, турбуються про дітей і через ревнощі можуть покінчити життя самогубством. Якось люди недобре пожартували і замінили лелечине яйце качиним. Лелека-мати вигрівала яйця, а батько носив їжу. Коли на світ з’явилися пташенята, разом з малим лелекою в гнізді вилупилось і каченя. Побачивши його, лелека високо злетів у небо і каменем упав на гніздо. Мертвими на землю впали пташенята і лелека-мати. А садиба того господаря незабаром пішла з димом.

Руйнувати гніздо лелеки — великий гріх. Навіть полохати їх не можна. За народним повір’ям, за розорення гнізда лелека мстить тим, що приносить вогняну головешку і підпалює хату, а може покарати по-іншому.

Цей випадок стався в одному із сіл нашого району. Господарям дуже надокучало сусідство лелек, бо птахи гадили на білизну, яка сохла поруч. Тому люди всіляко намагалися зруйнувати їх гніздо. До яких тільки методів не вдавалися, навіть вила прикріплювали на стовп, аби птахи не змогли збудувати гніздо. Бузьки долали перепони, облаштовували оселю і знову поселялися в облюбованому місці. Проте руйнування лелечої хатини не минуло безкарно. Згодом у тій сім’ї народилася хвора дитина. Чи це просто співпало, чи пов’язано з тим, що господарі глумилися над білими птахами… Люди зрозуміли свою помилку, і тепер їм не заважають лелеки, які щороку повертаються у рідні краї.

З одного села лелеки зникли на декілька десятиліть. Потім прилетіли розвідники, але поселятися тут чомусь не поспішали. Мабуть, не дозволяла генетична пам’ять. Одного разу над селом у голубому безхмарному небі летіла лелеча пара. З землі пролунав постріл, й один птах каменем впав на землю. «Мисливець» показав свою «вправність». У селі чекали біди, і вона прийшла: шість самогубств за рік. П’ятеро молодих чоловіків та одна жінка пішла з життя. Люди пов’язували цей ганебний постріл зі смертями односельців. Пройшли роки, і нарешті одна лелеча сім’я вибрала для себе стару акацію, де розмістила своє гніздо. У селі раділи, бо кого ж не зачарує політ величного птаха над оселями, де час від часу народжувалися здорові та гарні діти — надія і майбутнє села.

Гарну традицію започаткували електрики. Вони не руйнують лелечих гнізд, розташованих на електричних опорах, а навпаки ставлять металеві платформи. Птахам зручно і надійно будувати на них помешкання.

Тому старожили нагадують і застерігають: люди, не чіпайте цих містичних птахів — оберегів українського роду, бо розплата за зло не забариться. Нехай вони прилітають із далеких країв, поселяються біля наших осель, приносять гарні звістки, дарують любов і добробут.

Уляна Головенько.