Важливим джерелом вивчення й пізнання рідного краю є топоніміка – наука про походження географічних назв (від грецьких слів «topos» — місце й «onyma» — назва, найменування). Правильно пояснити ту чи іншу назву, розкрити її смислове значення і походження – означає отримати важливу інформацію про минуле свого краю, його природні умови, економіку, етнічний склад населення, історичні події тощо.
У пропонованій статті робимо спробу з’ясувати значення й походження географічних назв Рави-Руської та її довкілля. Як тих, що збереглися в людській пам’яті донині, так і тих, що позначені тільки на старих картах міста.
Почнемо з головного топоніма – Рави-Руської. Більшість мовознавців вважають, що слово rawa походить від індоєвропейських коренів rau-/ reu- і означає рити. В литовській мові rauti теж перекладається як рити, в давньоіндійській ravati – розбиває, розділяє. Можна допускати, що це значення пов’язане з процесом утворення річок. Адже кожна нова ріка починається з озера, джерела, болота, льодовика і прорізає собі шлях, риє, розділяє землю, місцевість. Очевидно, що назву рава отримували спочатку ріки, а вже потім населені пункти, інші географічні об’єкти. Сьогодні цю назву мають ріки в Білорусії, Польщі, Італії, Пакистані. У французів rava означає рів. А рів в українській мові – це довга глибока канава не тільки викопана, а й розмита, розрита в землі водою. В литовській мові rawa – це гірський потік. Мордовською мовою Волга називається «Rava» — річка, потік. А от в давньоіндійській літературній мові санскриті це слово перекладається як звук, рев. Можливо, так називалися ріки з гучною, бурхливою течією («мов водопаду рев» — І.Франко).
Кілька мікротопонімів отримали свою назву від рельєфу місцевості, місця знаходження та роду занять людей. До цієї групи належить додаток Руська у назві міста. Є свідченням того, що воно розташоване на землях Червоної Русі (колишньої назви Галичини, вперше вжитої ще на початку ХV століття). Була ще й паралельна назва Галицька Русь. Тому й мешканців називали русами, русинами.
Із рельєфом і самим виглядом пов’язана назва Лиса гора (частина Вовковиці за Липником, 310 м над рівнем моря), тобто не заліснена, гола. На горі видніють відслонення гірських порід із прошарками черепашника і моренними каменями. А це свідчить про сліди льодовикового періоду і про те, що ця територія, як дехто вважає, була дном моря. В українській міфології Лиса гора – це назва місця, де відьми, чорти влаштовували шабаші.
На північний захід від Рави, недалеко кордону з Польщею знаходиться гора Кичара.
Кичара, кичера, в слов’янських мовах — це гора, покрита лісом на схилах і з оголеною вершиною. Місцеві старожили згадують, що в дитинстві ходили на цю гору збирати запашні конвалії.
На південно-західній околиці міста місце-вість має назву Папірня. Тут у 1618-1812 роках була паперова фабрика (скорочена назва папірня), де виготовляли високоякісний папір. Його у ХVІІ ст. закуповувало Успенське братство у Львові і друкувало на ньому Євангелії. До 1945 р. остання вулиця перед цією місцевістю мала назву Папірні.
Від давньої практики вирубки та випалювання лісів для розширення посівних площ походить назва місцевості і групи будинків Смалиха (від смалити – обпалювати, пошкоджувати вогнем). Трапляється й інша назва – Смолиха, яку пов’язують зі смолою. А це мало би означати, що мешканці добували смолу з навколишніх хвойних дерев. Отже, дві назви: перша руйнівна, але корисна, друга – тільки корисна.
Теперішнє окреме село, яке до 1940 р. входило до складу Рави-Руської, має назву Шабельня (інша назва Шалаші). Словник української мови визначає слово шабельня як місце виготовлення холодної зброї – шабель, ножів тощо. Шабля – з угорської szablya від szabni – різати. Можливо, що на східній околиці Рави була кузня або майстерня по виготовленню шабель, ножів та інших виробів із металу. Назву Шалаші виводять від турецького salaš – курінь, шалаш. Очевидно, що перші поселенці під час спорудження будинків використовували шалаші як тимчасове житло.
Кілька мікротопонімів походить від назв представників рослинного і тваринного світу. В західній частині села Рата росте ліс Чемерник. Очевидно, що до появи лісу на цій місцевості серед рослин переважав чемерник – багаторічна рослина з великими квітками з родини жовтецевих, що нараховує близько 20 видів. Від квітів не залишилося й сліду, а назву перейняв ліс.
На південно-західній околиці міста знаходиться місцевість і група будинків із назвою Липник. Назва дуже поширена в Україні з сивої давнини. Мікротопонім із прозорою народною назвою території, де колись проростали медоносні липи, витіснені деревами інших порід або забудовою.
У південно-східній частині міста підніма-ється гора Вовковиця (349 м над рівнем моря). На картах України французького картографа Г. Боплана (ХVІІ ст.) вона має також «прозору» назву — Равська гора (Rawska Gura).
Підтвердженням того, що в довколишніх лісових масивах, крім вовків, санітарів лісу, водилися ведмеді, є назва лісу на східній околиці міста – Під Ведмедем.
Не всім равчанами подобається назва місцевості біля підніжжя Вовковиці, на якій знаходиться храм Вознесіння, — Псяча балка. А походження назви таке. На яруж-но-балковій частині Вовковиці, де нині розміщена лікарня, з 25 січня 1935 р. до 10 вересня 1939 р. працювала школа дресирування собак для прикордонної охорони (для неї тут був споруджений двоповерховий будинок і спеціальні вольєри) То, очевидно, гавкіт собак доносився аж до мешканців підніжжя гори. Кажуть, що цю назву поступово витісняє нова – Вознесіння. Чи вдасться стерти з пам’яті стару – покаже час.
Поблизу залізничної станції знаходиться група будинків, що отримала назву Карли. Ймовірно, що мікротопонім походить від прізвищ першопоселенців Карло. В інвентарі села Рата 1812 р. серед 9 мешканців присілку Карли називається Павло Карло.
Місцевість із кількома будинками в східній частині міста, на березі Рати мала назву Гливи – від прізвища корінних равчан Глива. В інтернеті зафіксовано понад 20 мешканців Рави-Руської і Шабельні з цим прізвищем. Гливами називають гриби та сорт груші.
За лісом Чемерник знаходиться Бабина гора (286 м над рівнем моря). Топонім поширений в Україні та інших слов’янських країнах. У давніх слов’ян Баба – це богиня життя, родючості. Їй поклонялися, облаштовували святилища, ставили кам’яні й дерев’яні статуї (боввани). Походження назви «нашої» Бабиної гори львівський
краєзнавець Антоні Шнайдер (1825-1880) відносить до ідола (боввана), знайденого в цьому місці. Але ідола, сформованого в людській подобі не руками людини, а природою. Він знаходився тут на поверхні кілька віків, але тепер, як пише краєзнавець, важко встановити, як він виглядав і куди подівся.
І на завершення — назва річки Рата, однієї з 30 приток Західного Бугу. Цікаву мовносмислову порівняльну версію висуває український мовознавець, письменник
і краєзнавець Станіслав Губерначук. Застаріле слово рата в українській мові означає термін сплати платежу, а також його частина, сплачена в якийсь відрізок часу (сплатити ратами). З латинської мови рата перекладається як «частина (встановлена)», пов’язане з ratus – «розрахований, певний, постійний»… До застарілих українських слів відноситься і слово ратай – орач (той, хто оре, ділить землю плугом, сохою). Тобто слово рата, як розділений на частини платіж, і слово ратай близькі за значенням. А річка також розділяє певний край, місцевість. Але вона виконує й іншу функцію. В давньоіндійській мові санскриті слово рата означає обдаровувати Богів, а слово раті у цій мові означає дар. А річка також дарує воду, живність. Отже, виходячи зі значення слова рата в обох мовах і подвійної функції рік, можна зробити висновок, назву Рата річка отримала невипадково, а цілком логічно.
Можливо, названі і пояснені не всі то-поніми Рави-Руської та її околиць. Автор буде вдячний читачам як за доповнення, так і за інше трактування походження названих.
Ярослав СЕРКІЗ,
краєзнавець
