У середу, 7 жовтня, у Львові відбудеться прощання з військовослужбовцями Ігорем Янішевським та Тарасом Смуком, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів. Міська влада закликає львів’ян і гостей міста долучитися до церемоній та утриматися в цей час від розважальних заходів і святкувань.
Прощання з Ігорем Янішевським розпочнеться о 09:30 у храмі Різдва святого Івана Хрестителя УГКЦ у Винниках. У той самий час, о 09:30, церемонія прощання з Тарасом Смуком стартує в храмі Вознесіння Господнього УГКЦ на вул. Широкій, 81 у Львові.
Чин похорону обох воїнів відбудеться об 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Приблизно о 11:30 на площі Ринок запланована загальноміська церемонія прощання. Поховають захисників на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 на вул. Пасічній.
Ігор Янішевський (22.12.1982 — 26.04.2025) — уродженець міста Винники Львівської області. Навчався у середній загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №47 міста Львова, згодом опанував спеціальність автослюсаря у відокремленому структурному підрозділі «Автомобільно-дорожній фаховий коледж Національного університету «Львівська політехніка». Проходив строкову військову службу.
Після служби працював водієм керівного складу в ТзОВ «АльткомКиївБуд», а пізніше — машиністом у ВАТ «Львівська тютюнова фабрика». Рідні згадують Ігоря як веселу, життєрадісну, доброзичливу й відповідальну людину, відкриту та щиру, яка вміла цінувати життя, любила автомобілі, подорожі та мала багато планів на майбутнє.
У 2024 році він став на захист України від російського вторгнення. Служив на Донецькому напрямку у складі 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського Військово-Морських Сил Збройних Сил України, боронячи територіальну цілісність та суверенітет держави. У Ігоря Янішевського залишилися двоє синів, батьки, сестра, швагро, племінниці, похресниця, хрещені, друзі та родина.
Тарас Смук (01.04.1969 — 30.09.2026) — львів’янин. Навчався у ліцеї №51 імені Івана Франка Львівської міської ради, а технічну освіту здобув у Львівському середньому професійно-технічному училищі №21 (нині — комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівське вище професійне училище компʼютерних технологій та будівництва»). Проходив строкову військову службу.
Працював у сфері обслуговування комп’ютерної техніки та займався підприємництвом. Згодом був інженером-технологом на приватному підприємстві «Лакор», пізніше — майстром з ремонту та обслуговування стоматологічного обладнання в ТзОВ «Клініка Заблоцького». За словами рідних, Тарас був доброю, чуйною та небайдужою людиною, завжди готовою підтримати інших, з особливою увагою ставився до дітей, мав активну громадянську позицію, був учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності, цікавився філософією та новітніми технологіями.
У 2025 році Тарас Смук став на захист Батьківщини від російських окупантів. Служив на Донецькому напрямку у складі 160-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України, де боровся за територіальну цілісність і суверенітет держави. Нагороджений медаллю «Ветеран війни». У нього залишилися мати, двоє братів, дві сестри та родина.
