Про заборону спалювання сухої трави, а також небезпеку, яку таїть у собі це явище, сказано-пересказано. Втім, попри все, віз і нині там. З настанням весни та теплої погоди випадки стихійних пожеж набирають нових обертів.
Вогонь на сухій рослинності не виникає сам по собі, до цього мусить спричинитися людина. Непогашене багаття, випадково кинутий недопалок можуть стати причиною великої небезпеки. Але найгірше, що часто цю небезпеку створює людина, свідомо запалюючи суху траву. Начебто для того, аби на її місці виросла нова. Про ймовірність перекидання полум’я на інші території і житлові будівлі та можливе набуття стихією більш масштабного характеру чомусь забувають. Не кажучи вже про шкоду, яку може завдати вогонь довкіллю. Адже він знищує не лише суху рослинність, але й насіння і коріння живих рослин, а також кущі і дерева, які можуть вже не відновитися. Крім того, руйнується гумус, гинуть організми та бактерії, що відіграють важливу роль у мікробіологічних процесах.
Варто один раз побачити, ніж сто разів почути. Автор цих рядків побував на місцях, де перед цим "господарював" вогонь. Скажу відверто: видовище не з приємних. Вигоріла земля, наче після війни; пошкоджені берези — все це на десятках арів площі. Така картина відкривається перед очима в урочищі Панущина, що біля В’язови. А поряд — новий житловий мікрорайон, мешканці якого злякались не на жарт, коли полум’я добиралось до їхніх осель. Чи подумав про це той, хто опустив запалений сірник у висохлу траву? Як стверджують селяни, загоряння сталось саме таким чином.
Ще прикріше було дивитись на спалену землю на ділянці біля Оплітної. Там вогонь знищив рослинність на значно більшій території. Постраждали сосни, деякі з них пожовтіли ледь не цілком. Не оминула стихія і поскладані дошки на одній із новобудов. Від них залишилась лише купка попелу.
Наведені приклади — лишень частина із загальної кількості. Ніякі застереження, ні заборони та відповідальність не зупиняють паліїв. Бо найкращий чинник у цих випадках — свідомість. Коли усвідомимо зло своїх вчинків? Хіба ми самі собі вороги?
Тарас НЕВГАМОВНИЙ.
