Школа мистецтв – це ключ у світ незвіданого, у царину музики, танців, співу, образотворчого мистецтва.
Кожен учень, який прилучився до мистецтва, оволодіваючи грою на якомусь музичному інструменті: сопілці, скрипці, фортепіано, баяні, бандурі… вивчаючи ноти чи здобуваючи ази малювання, живопису, графіки…, духовно збагачується і формується як особистість високих духовних почуттів.
Учням, які наполегливо здобувають освіту в школі, мистецтво розкриває свої таємниці, і вони поринають у чарівний світ звуків музики, перед ними розкривається вся палітра краси музичного світу.
Навчатися грі на сопілці, наприклад, неважко, якщо є бажання дитини, чи батьків цієї дитини, а якщо бажання взаємні, — то це вже подвиг.
Розповідала одна театральна актриса, що ще змалечку, скільки себе пам’ятає, її мама змушувала навчатися грі на сопілці, згодом на скрипці в школі мистецтв. А як я хотіла з дітьми бавитися, але мама була невблаганна… І зараз я артистка, а могла б бути двірником.
Сопілка – як буквар, як місток для ово-лодіння більш складними музичними інст-рументами, учень стає музично грамотним.
"Музика – це голос Бога", — як гарно сказано…
Про таємниці народження музики, про аспекти своєї роботи поділився з читачами газети «Відродження» викладач Жовківської школи мистецтв Юрій Йосипович Біль.Навчатися грі на сопілці легко. Сопілка зручна, легка, маленька. А якщо закрити потрібні отвори пальцями, легенько вдувати повітря, вона видає звуки відповідної висоти. У верхньому регістрі нагадує спів пташки, наприклад, трелі соловейка чи спів шпака…, а в низькому регістрі — голос людини, і через кілька місяців занять гри на сопілці учень виконує вправи і пісні.
Сопілка була улюбленим музичним інс-трументом Григорія Сковороди. Ще з світан-кової пори українського етносу сопілка є національним, академічним музичним інструментом українців.
Василь ГУЛЬГУН,
м. Жовква
