Її життя — мереживо червоних і чорних кольорів
Є визначні люди, про яких сказано багато, а є такі, про яких знає тільки горстка, хоча вони теж не менш талановиті, унікальні, але скромні за вдачею. І тим, другим іноді хочеться сказати велике спасибі, бо справді заслуговують на те.
Про неї прагнеш говорити і говорити, та всі слова здаються невиразними і бідними в порівнянні з душевним багатством цієї людини. І все ж таки я взяла на себе сміливість написати про майстриню народної творчості Ірину Свинар.
Якби зібрати докупи всі роботи, які вишила пані Ірина із мальовничого Нового Села нашого Розточанського краю, то можна було б заповнити не одну виставкову залу. І вони по праву конкурували б із вишивками знаменитих майстринь цього виду традиційного українського народного мистецтва.
Довелось зустрітись мені з пані Іриною минулоріч на фестинах Надичівської сільської ради. Оглядаючи її виставкові роботи, я відчувала весняний подих місцевості, немов торкалася поглядом семи кольорів веселки, що вишита ніжними, щоправда, вже не молодими, але вправними руками господині, на розвішаній імпровізованій сцені, як у галереї, картинах, рясних узорах рушників, наволочок, серветок, скатертин, вишиванок…
«Оце нещодавно вишила до нашого місцевого храму обрус, а давніше фани і фелони», — захоплено ділиться майстриня. А ще пані Ірина пояснює, що ікони може вишивати лише людина з доброю душею і відкритим серцем, яка щиро вірить в Бога. Перед кожним новим витвором майстриня просить в Бога помочі, тоді й хрестики на полотні кладуться легше, і від нового шедевру не можна відірвати погляд.
Окрім звичайних вишивок, у творчому доробку самобутньої майстрині — і картини, і маленькі подушечки, і скатертини, і ікони. А які неповторні узори на вишиванках! Звичайно, маючи такий талант, можна було б непогані гроші заробляти і в славі купатися. Проте пані Ірина не прагне цього. Навіть спочатку відмовилась, щоб про неї у газету написати.
«Не люблю я публічності і великої слави. Вишиваю просто, щоб душу відвести. Від цього мені легше стає. Забуваю про свою хворобу», — щиро зізнається пані Ірина. Запитала майстриню, хто навчив її вишивати, й у відповідь почула: «Моєю першою вчителькою була мама. Вона мене навчила і жити, і Бога любити, і людей поважати, і вишивати».
Отак в усьому, як мама, і йде по життю Ірина Свинар, прикрашаючи довкола себе життя і своїми прекрасними витворами, і своєю безкорисливою добротою. Вишиваючи на полотні сповнені високого змісту узори, неперевершена майстриня нашого краю Ірина Свинар просить для всіх людей здоров’я і миру для рідної землі — України.
Зоряна ГУМНИЦЬКА
Від редакції. У нинішніх реаліях, коли доводиться коритися карантинним приписам, сьогоднішнє святкування Дня вишиванки, на жаль, позбавлене масовості та урочистості.
Утім ніхто не забороняє нам вдягти, як завше, свою вишиванку на роботі (хто працює) чи вдома (хто на самоізоляції), та зробити світлину для поширення в соцмережах (це вже традиційно). А родзинкою гарної традиції могло б стати доповнення у вигляді вишитої маски, яка б органічно вписалася в узор вишиванки (хтозна, чи ще трапиться така нагода)…
