Головна Листи Чому я за євроінтеграцію

Чому я за євроінтеграцію

161
0

НА ВЛАСНІ ОЧІ

Непомітно швидко минув той час, що я провела в Іспанії. Ця дивовижна країна залишиться тим відбитком в серці, який завжди буде радувати приємними спогадами, що навчив по-іншому дивитись на світ. Приїхавши у гості до своєї знайомої, яка проживає там вже 10 років, я багато, що побачила. Це – ніби два розділи однієї книги, які йдуть окремим томом цілого зібрання.

Я перебувала в країні тільки п’ятнадцять днів, а вражень набралась чимало. Перше і найголовніше, що впадає у вічі, – це прості, елементарні, толерантні стосунки між людьми. Проживаючи у звичайній сім’ї, як гість, а не турист – ти бачиш все зі середини. Наприклад, рівень життя простої іспанської сім’ї. У свої тридцять подружжя доробилось до звичайних побутових речей, які необхідні людині для життя. Є в них квартира, машина (хоча взяті в кредит). Звісно, це не головні речі в житті, але вони не обхідні. І є впевненість, що невдовзі кредит буде сплачено.

Ніби втягуєшся в цей ритм життя, і не помічаєш, як звикаєш до всього, і те, що раніше здавалось чужим і незрозумілим, через деякий час сприймається цілком закономірно. Але все раптом закінчується.

Повернення із-за кордону супроводжує ейфорія, яка з часом переходить у реальність. Суть у тому, що після всього побаченого, ти попросту “вибула із колії”. Глянувши на нашу буденність, не буду лукавити, скажу: не хотілось вертатись до України, де рівень життя ще далекий до тих стандартів, за якими вже давно живуть у розвинутих європейських країнах.

Розумних, добрих та серйозних людей у нас багато. Бракує лиш елементарного поштовху, рішучості зробити крок до нового, бо завжди має місце страх через нестабільність у всьому, чи по причині недостатньої впененості та віри серед людей. Щоб побороти ці перепони, потрібно якнайбільше запастись оптимізмом та позитивним мисленням.

Так, життя в Україні складне. Відтак постійно зростає кількість молодих людей, що хочуть покинути країну заради кращого майбутнього. Внутрішньо людина завжди готова приймати будь-якого роду виклики, але при цьому мусить себе завжди налаштовувати лише на позитивний результат.

Звичайно, можна було б залишитись в Європі, вхопившись за будь-які можливості, що дають змогу бути на легальному статусі, зате відчувати себе людиною хоч і чужою, із назвою “емігрант”. Але країна, де я виросла, – Україна, – занадто дорога мені, щоб покидати її. Хоча, кожному – своє, і кожен заслуговує на те життя і в тому місці, де відчуватиме себе щасливим. І у цьому, можливо, і сенс нашого буття.

Побувавши в Європі і побачивши їх рівень життя, я вірю, що і ми станем європейським народом, що наша влада буде в змозі забезпечити гідний соціальний рівень на шляху власного становлення для досягнення поставлених цілей. Щоб ми користувалися авторитетом у світі й пишалися тим, що ми – українці!

Наталія САВЧУК.