Вчасно прийти на допомогу
Наше буття повсякчас сповнене несподіванок, на жаль, почасти не завше приємних. Біда приходить тоді, коли її не чекаєш. Та світ не без добрих людей, адже знайдеться хтось, що з Божою допомогою зарадить, захоронить від найгіршого.
У житловому будинку, що у селі Волиці, сталася пожежа. У цей обідній час в оселі мирно спали двоє дітей — чотирирічний Іванко і дворічна Неля. У домі з дорослих не було нікого: мати поїхала у справах до Львова, батько перебував на заробітках у Польщі, а бабуся, яку залишили гледіти за внуками, працювала на городі.
Старший внук, п’ятикласник, повертався зі школи. Побачивши дим, забрав малюків до ванної кімнати та почав кликати на допомогу. Невідомо, звідки почалося загоряння, та чим би все закінчилось, але, на щастя, дим, який клубами валив із хати, через вікно помітила сусідка, що живе навпроти. Сама допомогти вона б не змогла, бо інвалід 1-ї групи, тож покликала доньку Наталю. Та разом зі своєю дочкою мерщій кинулися до будинку. Коли відчинили двері, звідти вирвалося полум’я. Врятовані дітки були дуже налякані.
Пожежники, що прибули на виклик, приборкали вогонь за дві години. У будинку згоріла покрівля. Всі речі, що були всередині, до використання не придатні. Сім’я зазнала серйозних матеріальних збитків.
«Хвала Богу, ніхто серйозно не постраждав, — каже виконувачка обов’язків сільського голови Ганна Мазан. — Невеликі опіки ноги отримав Іванко. Нині він із мамою знаходиться в опіковому центрі у Львові на лікуванні.
Про сім’ю нічого поганого сказати не можу. Дбайливі батьки, виховані діти. Тож про якийсь підпал ними мова йти не може. Тим паче, що, коли сталося загоряння, діти спали. Нині мусимо думати, як допомогти погорільцям, яких прийняли родичі в сусідньому Гійчі».
Від чого сталося займання, досі невідомо. Це був підпал, загоряння від короткого замикання, чи щось інше?.. На час, коли верстався номер, офіційної версії ще не було.
Тарас НЕВГАМОВНИЙ
