Головна Політика День Автономної Республіки Крим в умовах окупації

День Автономної Республіки Крим в умовах окупації

171
0

Починаючи з недалекого 1991-го, з року в рік, 20 січня вся Україна святкує День Автономної Республіки Крим. А сьогодні, на превеликий жаль, ми, українці, втратили свою етнічну землю. Її несправедливо і безпідставно відняли від серця рідної України наші безчесні сусіди. Однак цей день відзначатиме народ, який не скорився з таким узурпаторством, котрий  свято вірить у повернення своєї рідної землі.

Крим – велика етнічна територія української держави, земля кримських татар, край сонця і моря, серце туризму України. Кримська земля увіковічила свою історію багатьма славетними історичними сторінками.  Крим, будучи українським, все ж зберіг свою історичну самобутність, культуру, традиції і корінне населення. Крізь віки Крим був землею скіфів, русичів, турків, татар, проте завжди позиціонував себе як частинка України і аж ніяк не Росії. Остання називає кримську землю своєю, не маючи на неї ні історичного, ні етнічного, а й зрештою морального права. Усі лихоліття російської влади впродовж століть стали для Криму та його корінного населення своєрідним кошмаром, як і для України в цілому. А ми сьогодні дожили до того дня, коли півострів став ганебно і нахабно забраний Кремлем.

У наш час, коли українці на розпутті війни та економічної кризи, все ж не слід забувати і про річницю АРК. Важкі часи для України поставили перед народом дуже багато запитань, в тому числі і стосовно Криму. А саме: чи повернемо ми Крим, як і коли та за яких обставин? Чи вірять українці, що Крим знову повернеться до України, чи хочуть вони цього? Чому територію так халатно віддали наші владні структури?

Усі добре усвідомлюють, що Крим забрано росіянами через халатність української військової та владної верхівки. Це стало вже зрозумілим у той час, коли без жодного пострілу українських військових просто витіснили з рідної території. Окрім цього, в березні 2014 року в Криму кремлівські шахраї розіграли театральну виставу — провели зовсім абсурдний та штучний референдум про від’єднання АРК від України та приєднання до РФ. Зараз ми розуміємо і знаємо наскільки потерпіли жителі Кримського півострова від цієї політичної афери. Сьогодні люди ллють сльози та проклинають, той день коли росіянин ступив на воістину українську землю, який хоче загарбати ще й Схід української держави.

Тим не менш, ми, українці не повинні забувати про свої етнічні землі та пам’ятати ті дні, які приурочені нашим територіальним одиницям, зокрема 20 січня – День Автономної Республіки Крим. Виходячи з позицій глави держави П. Порошенка та глави уряду А. Яценюка – Крим і досі є українським, і ми обов’язково його повернемо. Та запитання: як? Політики чіткої відповіді дати не можуть, адже головною проблемою на сьогодні є війна, епіцентр якої знаходиться на сході країни. За прогнозами фахівців, експертів-політологів. Крим можна забрати лише тоді,
коли закінчиться збройний конфлікт, і то не відразу, а не менш, як через 5 років, дипломатичним шляхом чи через міжнародні суди.

Та нині гострішим запитанням, яке постало перед рештою країни є інше: чи потрібен народу України той Крим, який вже побував під російським ідеологічним пресом та опісля сумнівного референдуму? Таким досить інтригуючим питанням займались соціологи, і результати досліджень є не дуже втішними.

За короткий період часу опісля анексії Кримського півострова та його нелегітимного узаконення вся Україна вибухнула великим обуренням. Та, попри це, внаслідок великої інформаційної війни, настрої українського суспільства щодо такого політичного перевороту набули своєрідного забарвлення. Поширились думки  серед народу про абсурдні переконання переважної частини населення Криму щодо їхньої проросійської позиції. Український народ засудив дії російського окупанта і невтішно поставився до позиції кримських росіян. Деякі інформаційні ресурси розпочали публікувати свого роду соціологічні дослідження з однойменною назвою: «Чи хоче народ України повернення Криму і чи можливо це?». Результати таких опитувань вражали своїми висновками. Цитую текст публікації від 4.01.2015 р. із сайту УНІАН: «Про це свідчать результати опитувань, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення ZN.UA. Погодилися з тим, що півострів необхідно відвоювати лише 18,5 % опитаних. У Донецькій і Харківській областях цю затію вважають марною. На відміну від Галичини. Згідно з даними дослідження, найпопулярніша версія — «Крим для України втрачений назавжди». Її поділяють 23,5% жителів країни, в тому числі, 57,7% опитаного населення Донецької області. На те, що бунтівна республіка повернеться добровільно (так вважають 21,1%) у разі перетворення України в розвинуту, економічно привабливу державу, сподіваються переважно сусідижителі півдня».  http://www.unian.ua/society/1028841-tilki-20-ukrajintsiv-vvajayut-scho-za-krim-potribno-voyuvati-opituvannya.html. Попри такі реалії, не варто забувати про кримських татар, оскільки вирішальне слово належить їм. Песимістичні думки українства щодо Криму – результат інформаційної пропаганди та війни з терористичними угрупованнями і російськими військами  на східних рубежах України. Війна виснажила українців та поховала думку повернути Крим – у мішок справ, які чекають свого вирішення наостанок. Питання повернення півострова поступово відсторонила і влада, вся увага якої зараз, як ми всі добре розуміємо, сконцентрована на воєнних подіях в АТО та забезпеченні миру на території України.

Та все ж Крим залишився у зоні свого ідеологічного та насильницького режиму під орудою верхівки злочинної влади. В умовах історії кримські татари вже неодноразово стикалися із російською політикою та добре знайомі із методами Кремля. Що відбувається сьогодні? Те, що й притаманно віковим російським режимам – терор. Регулярне, демонстративне переслідування кримських татар з одного боку свідчить про вседозволеність органів влади відносно цього народу, з іншого боку ці репресії та безкарність сприяють зростанню шовіністичних настроїв у побуті серед кримчан. «Чи не тому в Криму вельми поширені випадки, коли кримським татарам із надуманих причин відмовляють у прийомі на вакантні робочі місця лише за національною ознакою? Після входження у російський простір з’явився й інший тренд. Деякі роботодавці навіть примудряються ставити умову, щоб претенденти з кримських татар були, бажано, слов’янської зовнішності. Звичайно, робиться це без розголосу і неофіційно… Сьогодні, коли будь-яка інформація миттєво стає надбанням гласності в будь-якій точці світу, доля кримських татар у Криму є тим лакмусовим папером оцінки істинних цілей російської влади в Криму. І якщо врахувати, що в Криму спостерігається зростання негативного ставлення кримчан, у цілому, до російських реалій Криму, які пов’язані з надіями і неприйняттям російських стандартів повсякденного життя, то владі є про що задуматися… У всякому разі, у прихильників входження Криму до Росії річної давності колишньої ейфорії вже немає й близько…», — про це пише на однойменному сайті «Крим» Ільгіз Шакіров, оглядач Радіо «Азатлик». Ті, що раніше вигукували «Крим – Росія» — сьогодні плачуть та каються і визнають, що «Крим все ж Україна». Народна свідомість виросла на голову вище. І російський маневр щодо референдуму в Криму можна використати, як інструмент його дипломатичного повернення у майбутньому. В тих умовах, у яких живе населення Криму, найперше, татари, ми ж повинні розуміти, що це – колишній СРСР із новим лейтмотивом сучасної кремлівської політики. А кримський народ, як і сам Крим – жертва тоталітарної системи, яка не знає, що таке демократія та пріоритети права. За таких обставин українці не повинні забувати про боротьбу за Крим, адже це є та ж Україна, рівноцінно Донецьку чи Львову.

В умовах напруженої воєнної ситуації на Сході, питання Криму залишається другорядним, на першому місці – мир. Позаяк, першим і найважливішим на сьогодні є припинення воєнних дій та відновлення кордонів України. Останнє на дипломатичному рівні триватиме досить тривалий час. Зараз говорити про повернення Криму, коли окупованими залишаються частина Луганської та Донецької областей – дуже важко. Адже на часі між українськими військами та збройними формуваннями сепаратистів та росіян — крихке перемир’я, яке було прийняте внаслідок другої мінської домовленості. І виконання його  також доволі сумнівне. Тим не менш, за тими самими пунктами Мінської угоди – РФ визнає територіальну цілісність України, а значить і визнає приналежність Криму та Донбасу до України, що є важливим фактом для подальшої дипломатії. Тому повернення наших територій – це результат, насамперед, чіткої дипломатичної позиції з аргументованими висновками та довготривалої витримки.

Багато експертів зазначають, що повернути Крим ми зможемо нескоро, а лише після стабілізації ситуації на інших територіях України та дипломатичним шляхом, за умови, що цю дипломатію підтримає верхівка Росії. Ймовірно це можливо лише  через 5-7 років, коли в Кремля з’явиться новий і поміркований господар. Але політична аура «червоного будинку» Москви змінить свою полярність. Ймовірно, цього дня чекати доведеться недовго. Досить влучно підмітив позицію російської влади в Криму та засади перебудови Росії на дипломатію український журналіст В. Портніков у дискусії із російським псевдодемократом М. Ходоровським:  «Якщо уявити собі можливість бажання вирішити кримське питання в демократичній країні, то я просто звернувся б
з відповідним питанням до Конституційного суду. Мені здається, навіть школяр розуміє, що міжнародні угоди переважають над внутрішнім правом, так що з моменту рішення суду, всі рішення про приєднання Криму були б анульовані. У цей момент Крим перетворився б для Росії з окупованої території в невизнану державу. І питання його подальшого статусу могло би визначатися як в діалозі українського керівництва з верхівкою Криму, так і шляхом проведення міжнародної конференції. І ще раз наголошу, я говорю про демократичну країну зі справжнім Конституційним судом, а не про погано організоване злочинне угруповання, яке прикидається демократичною Росією. Зараз у вас взагалі немає ніякої справжньої держави — і я не впевнений, що у росіян вистачить сил її створити. Шановний Михайле, сподіваюся, ви розумієте, що в демократичній державі повинні працювати люстраційні механізми. І що судді, що брали участь у процесі окупації чужої території, не можуть далі брати участь у судочинстві. Я сподіваюся, що в демократичній Росії — якщо така взагалі виникне, чи в демократичних країнах постросійського простору — буде справедливий суд. Ось і все. А якщо не буде, то Росія не повернеться в міжнародне правове поле і буде жити під санкціями і в постійній конфронтації з Укра-їною. Це ваш вибір. Але якщо ви вважаєте, що можна спокутувати зло, інакше, ніж відмовившись від краденого, ви помиляєтеся. І вам цілком вистачає розуму, вам лише не вистачає поваги до іншої країни і розуміння, що Крим не мав, не має і ніколи не буде мати ніякого відношення до Російської Федерації, якщо, звичайно, не вважати їх зв’язком анексію». Свою досить помірковану позицію у «фейсбук» В. Портніков висловив російському політику, який вважає себе опозиціонером режиму Путіна, на що той не зумів навести переконливих аргументів щодо нового обличчя російської демократії. Та не про це.

Продовжуючи тему Криму, ми неодноразово відповідали на запитання, як його повернути та за яких умов. Але існує інша сторона медалі – це Путін та його режим. Допоки амбіції Кремля і в особі його диктатора не перестануть діяти на росіян та українців як знаряддя досягнення цілі – доти ми не побачимо окупованих територій та миру в Україні. Політична верхівка РФ прекрасно розуміє, що їх дні скінчились, попри свою заангажованість та закритість; народ Росії потроху  дізнається реальний стан речей, далекий від картинки брудних мас-медіа Кремля та брехливих вуст політиків. Увесь цивілізований світ засудив російську владу і Путіна, тож чекати доведеться недовго – розв’язка не за горами. Українці при цьому повинні забрати своє по праву, за будь-яких обставин. Ми повинні бути впевнені в нашій перемозі, в державній цілісності нашої країни, позаяк на карту поставлено тисячі життів українців. І будемо надіятись, що відзначатимемо не тільки День Автономної Республіки Крим, а й День Незалежності України в 25-ти областях, в тому числі і на кримському півострові.

Віталій Слука.