Серед жовківчан, які сьогодні перебувають у військових і воєнізованих формуваннях у різних куточках нашої держави виконуючи завдання з охорони кордону, ведуть бойові дії в зоні АТО, охороняють порядок і безпеку наших громадян у багатьох населених пунктах на Сході України є мешканець Старої Скваряви Василь Прийма. Він несе службу в одному із добровольчих батальйонів, що має назву «Дніпро-1».
Як справжній патріот своєї держави з перших днів п. Василь брав активну участь у революції Гідності. Багато часу провів у Києві на Майдані, де зустрів чимало людей, які стали його побратимами, і з якими підтримує тісний зв’язок до сьогодні. Відколи на Жовківщині утворилася сотня Самооборони, був обраний кущовим Жовківського куща. Військову службу проходив ще в рядах радянської армії і добре освоїв професію навідника-оператора БМП-1. Тоді ж зустрів красуню Надію, з якою поєднав свою долю. Зараз вони виховують двох дітей: 21-річного сина і 13-річну доньку.
Коли почалось захоплення Криму москвинами, Василь, не гаючи часу, з’явився у Жовківський районний військовий комісаріат і записався добровольцем, бо вважав, що це його обов’язок. На початку квітня із добровольців було сформовано команду, яка мала пройти перепідготовку. Хлопці прибули до Львова на вул. Стрийську. Та, просидівши в автобусі декілька годин, їх відправили назад до Жовкви. Очевидно військове керівництво вважало, що їхня допомога державі не потрібна. У час, коли бойові дії стали розгортатись на Сході України, Василь не міг залишатись удома, а тому шукав різні шляхи, щоб потрапити в зону АТО. Відтак став бійцем батальйону «Дніпро-1». Дружині про свій намір повідомив напередодні від’їзду, давши зрозуміти, що рішення кінцеве і обговоренню не підлягає.
Батальйон спеціального призначення МВС України «Дніпро-1» був створений у квітні 2014 року за ініціативи голови Дніпропетровської облдержадміністрації Ігоря Коломойського. З червня у рамках завдань штабу АТО «Дніпро-1» був передислокований в Маріуполь, де у взаємодії з батальйоном «Азов» забезпечував звільнення міста від бойовиків. Зараз у Маріуполі триває спецоперація Національної гвардії. У місті шукають сепаратистів, причетних до захоплення адміністративних будівель. За час проведення операції затриманих тут уже десятки. Власне, допомагають у цій роботі і бійці спецбатальйону «Дніпро-1», співпрацюють із прикордонниками.
Найперше, що мене цікавило, коли зв’язався з п. Василем по стільниковому, який бойовий дух у підрозділі і в нього особисто.
Як справжній військовий, він відповідав на запитання коротко і лаконічно.
— Бойовий дух нормальний. Настрій хороший, паніки немає, все дуже добре.
— Чим займається підрозділ?
— Ми базуємося в аеропорту Маріуполя. Після того як свою роботу зробили військові, захищаємо відбиту територію. Проводимо нічні патрулювання, затримуємо підозрілих людей.
— Як Ви потрапили у батальйон?
— Весь підрозділ складається із добровольців. Зібравши друзів із якими був на Майдані, я поїхав у Дніпропетровськ, бо знав, що там формують батальйон «Дніпро-1». Пройшовши відбір, теоретичну та практичну підготовки був зарахований на службу.
— Яке ставлення місцевих жителів до Вашого підрозділу?
— Жителі ставляться нормально, неприязні немає, можна сказати, навіть досить дружньо. Я багато спілкуюся з людьми, перевіряючи документи, і вони досить доброзичливі.
— Чи бувають екстремальні ситуації, наприклад, обстріли?
— Про це не можу нічого казати….
— Як щодо харчування, медичного забезпечення?
— Все добре, на найвищому рівні. Одяг, бронежилети — усього вдосталь.
— Чи підтримуєте зв’язок з нашим РВК?
— Ні, бо підрозділ до військових не має ніякого відношення, він створений на основі МВС, це міліцейський батальйон, а не військовий.
— Яке ставлення до дій вищого керівництва, і яке Ваше бачення?
— Нам завдання поставили, ми — виконуємо. Але ніхто не хоче ніякого перемир’я. Ми розуміємо, що воно ні до чого не приведе. Хочеться, щоб швидше це все закінчилося.
— Чи є хлопці із Львівщини, Жовківщини?
— Так є. В основному ті, що були зі мною на Майдані. З Жовківщини несе службу Віталій Мартин із Мацошина (23 роки).
— Чи сумуєте за сім’єю?
— Звичайно, сумую…
— Що б хотіли побажати жовківчанам?
— Насамперед — вітання дружині і дітям. Хочу також подякувати нашим хлопцям із самооборони, які допомагали батальйону. Я передавав замовлення, а вони придбали і відправили сюди намети, казанки, термоси та інше.
Жовківчанам хочу сказати, що вони теж мають боротися. І якщо тут ворог видимий і зі зброєю, то в нас на місці він не менш небезпечний. Це – корупція. Тож бажаю, щоб наші земляки викривали і запобігали цьому явищу як тільки можуть.
Маріуполь – Жовква.
Розмову вів Євген ВЕГЕРА.
P.S. Зараз готуємо матеріал про наших земляків, які перебувають на передовій біля кордону. З інформації, якою володіємо на даний час, можна зробити висновок, що реалії не завжди відповідають тому, що нам розповідають по телебаченню. Багато запитань виникає до військового керівництва. Та про це у наступному номері.
