Головна Соціальне життя Білаш Іван Іванович: «Усе життя займаюся овочами»

Білаш Іван Іванович: «Усе життя займаюся овочами»

240
0

Для журналістів народного часопису «Відродження» уже стало доброю традицією вписувати у різнобарв’я газетних публікацій матеріали про унікальних особистостей, котрі є жителями Жовківщини. Сюди ми відносимо людей, що живуть у своєрідному вимірі та займаються неординарними справами чи тих, хто в простоті свого земного життя несе невидимий вогник людського буття, який вирізняє їх серед інших громадян. Цього разу під прицілом журналістських пера та об’єктива фотокамери опинився житель с. Деревні, пан І. І. Білаш, директор ПП «Овочівник».

Кожен із нас намагається віднайти себе та своє у власному житті. Бо справді, займатися улюбленим ремеслом, яке приносить радість та користь як оточуючим, так і самій людині — велике щастя. Таке покликання віднайшов у житті Іван Іванович Білаш. Усе своє життя присвятив аграрному сектору — овочівницву. І донині забезпечує людей необхідними продуктами, будучи директором приватного підприємства «Овочівник».

Сьогодні пан Білаш працює з овочами — займається їх вирощуванням, заготівлею, переробкою та реалізацією. Під орудою у нього 3,5 га орної землі, на яких ростуть картопля, морква, капуста, огірки, столовий буряк тощо. Додатково у товарну продукцію входять і закваски з капусти та огірків.  Окрім цього, однією із ланок стратегічної заготівлі овочів на підприємстві є і оптова купівля у мешканців сіл — це дає змогу збільшити об’єми продукції та заробити гроші селянам. А коли неврожай, керівник «Овочівника» заготовляє агротовари у фермерських господарствах за заздалегідь укладеною угодою двох сторін. Підприємство «Овочівник» працює відповідно до чинного законодавства та керується основами трудового статуту. «У нас все легально! Щорічно сплачуємо податки, проходимо усі необхідні перевірки. В казну району на рік надходить 20-25 тисяч гривень. Маємо усі необхідні документи та права власності на приміщення, які використовуємо, як склади та сховища», — говорить керівник ПП «Овочівник». Варто згадати, що свою продукцію Іван Іванович зберігає у спеціально облаштованих кагатах та сховищах підвального приміщення, одне з яких і передбачене, як укриття від повітряної атаки. «В мене тут  передбачено і сховище в разі воєнних дій. Не дай, Боже, звісно ж, але в такий час важко щось передбачити. Тому й заготував і бочки з питною водою, сухарі та печиво у ящиках, облаштована польова кухня, піч, є борошно та цукор». До речі, пан Білаш займається і допомогою для фронту — по можливості допомагає військовикам продуктами. А основними торговими клієнтами (вже постійними) є школи, школи-інтернати, військові частини, лікарні, госпіталі. Як згадує І. Білаш: «Возив овочі і у Великі Мости в частину, у Львівський госпіталь прикордонних військ, Львівський прикордонний загін по всіх його заставах (близько десяти) та ін.». Регулярно керівник ПП «Овочівник» займається і благодійною діяльністю, допомагаючи продуктами різним установам, зокрема духовним закладам. Цьогоріч ПП «Овочівник» святкує своє 20-ліття.

Унікальністю діяльності та своєрідною родзинкою життя пана Івана Білаша є його тісна співпраця з монастирями та храмами, зокрема Крехівським. «Овочівництвом займаюсь вже досить довгий час, ще з 1975 року. Адже вся моя діяльність базувалась на професійному спрямуванні. Працював у колгоспі головним агрономом овочевої бригади (приблизно 18 років). Починав із помічника комбайнера у 1966-му, згодом став трактористом, головним агрономом, заступником голови колгоспу. Далі — головою колгоспу. Працюючи, завжди намагався допомагати людям, селу, громаді. Роботи вистачало, та й часи були не ті. І дожив до того, як усе це на моїх очах почало розвалюватись (про колективні господарства). Були важкі стреси, нерви, які стали передвісниками серйозних проблем зі здоров’ям — пекло у грудях мене частенько. І скажу вам, що тут монастир зіграв ключову роль у моєму житті. Якби не монастир, то не було б мене на цьому світі. Так, я лікувався, але не лікарня допомогла мені, а духовна обитель. Там я віднайшов себе, змінився спосіб мого життя, спосіб духовного мислення», — згадує наш співрозмовник. — Допомагав Крехівському монастирю пан Білаш з 1990 року, завозив туди овочі, придивлявся потроху та орієнтувався у господарському дворі. У 1997 році  почав працювати для монастиря. На прохання ігумена-економа взявся за облаштування саду. «Старий сад був уже дуже запущений. Роботи було багато. Проте на це все у мене вже були свої плани. Ми навели там порядок. Посадили новий сад, з допомогою мого доброго знайомого, професора Львівського державного аграрного університету», — каже Іван Іванович.   Робота з духовним обійстям приносила нові враження та духовне натхнення, а головне — користь для церковної господарки. Згодом Івана Івановича запросили на Тернопільщину, де він займався благоустороєм та упорядкуванням земель тамтешніх монастирів. З усмішкою на обличчі згадує про ті роки керівник ПП «Овочівник»: «Життя та професійна діяльність із духовними братствами сприяли моєму духовному переосмисленню фізичному становленню. Працюючи на Тернопільщині, ми приводили до порядку землі місцевого монастиря, засівали та збирали перші врожаї на неосвоєних орних площах. Духовна аура та новий настрій допомагали робити улюблену роботу з подвійним запалом». За недовгий період часу духовна оселя стала для пана Івана Івановича другим домом, докорінно змінила його життя і допомогла віднайти себе у професії та покликанні.

Нині директор ПП «Овочівник» І. І. Білаш тримає на плаву власний маленький бізнес та заробляє на рідній землі  свою копійчину, не забуваючи про свою духовну оселю — Крехівський монастир. «Мене жити у світі навчила біда. Мати нас важко годувала в дитинстві. Інколи не було у що одягутись, тому ходили в одязі на зміну. Тож зараз намагаюсь жити і розуміти усіх людей, по можливості допомагати тим, хто цього потребує, адже прекрасно їх розумію. На щастя, працюємо успішно і наша важка праця приносить свої плоди. Не знаю, яким буде цей рік, адже прогнози не дуже втішні  подорожчало буквально усе: пальне, добрива, агропрепарати. Та будемо надіятись на краще, головне, щоб Бог послав нашій країні мир», — робить переконливо висновок заповзятий господарник.

Віталій СЛУКА.