Відповідально, строго, забувши про гуманність…
Життя щоразу вносить корективи в нашу діяльність, спонукає вдаватися до нових способів застосування журналістської практики. Те, що вчора видавалось неможливим, та і непотрібним, сьогодні стає потребою і реаліями непростих журналістських буднів. Чи уявлялося мені, що для того, аби відчути ситуацію сповна, стати не тільки очевидцем, але і учасником епізоду, маю порушити заборонене, і понести заслужене покарання? Аж ніяк. А сталося…
Думка вдатися до журналістського експерименту прийшла якось несподівано, мабуть, причиною стала присутність на шляху, яким рухався, патрульної служби. Чим не момент, щоб дізнатися, як працює нова поліція, до яких, незнаних досі для водіїв методів, вдається? Хоча порівнювати не мав із чим, бо за свій немалий водійський стаж жодного разу не зустрічався зі стражами порядку на дорозі – зокрема, з працівниками ДАІ. Та наслухався різного…
Поліцейські поста № 3 Жовківського відділення поліції спрацювали, як належиться: як тільки я зупинився під дією знака «Зупинка заборонена», вони блискавично опинилися біля редакційної машини. Не встиг відчинити двері, як мені мило усміхнулося личко дівчини у формі: «Ваші документи, будь ласка!». Мабуть, їй надав такої сміливості колега-чоловік, що стояв поряд і спостерігав за діями підлеглої. «Чи знаєте, що порушили?» — не вгавала поліціянтка. Моя відповідь, що просто не побачив знака через велику інтенсивність руху та присутність значної кількості автівок, до того ж поспішав, щоб виконати редакційне завдання, дещо збентежила жіночку. Вона пошепки звернулася до свого колеги: «Це редактор районної газети. Що будемо робити?». Той не розгубився, навпаки скористався можливістю довести свою обізнаність у порушенні, яке я вчинив. Щоправда, нічого нового він не розповів, та й форма, в якій були подані завчені фрази, не була дуже люб’язною. Моє вибачення та прохання про «помилування» успіху не мали: «От ми вас зараз оштрафуємо, а потім ви писатимете всякі гадості…». Про гуманне ставлення до водіїв, на якому так акцентують, кажучи про нову патрульну поліцію, мені вже нагадувати не хотілося…
Поки капрал поліції Олена Матвіїв виписувала мені постанову про накладення штрафу, пройшло чимало часу, упродовж якого подібне порушення скоїли ще п’ять водіїв. Із ними «розбирався» наш старий знайомий поліціянт, щоразу подаючи «виховний» урок порушникам і чемно виписуючи штрафи. У нього це виходило краще.
Згодом уже вибачатися довелося жінці-капралові, яка наробила огріхів у постанові, посилаючись на те, що лишень недавно при виконанні таких обов’язків, і їй довелося писати все по-новому. Позаяк дощило, я люб’язно запропонував переписати постанову у моїй машині. Але і в другій постанові знайшов дві помилки, хоча на суму штрафу вони не впливали…
Цього дня поліціянти мали багато роботи. Відтак бюджет поповнився додатковими коштами. До цього долучився і я. І тих 255 гривень (саме таке адміністративне стягнення за правопорушення, передбачене частиною 1 статті 122 КУпАП) вартували того, щоб наочно дізнатися, як працює наша доблесна дорожньо-патрульна служба. Як виявилося, відповідально, безпрецедентно, строго за законом; не дивлячись на чини та ранги, і… забувши про гуманність…
Ярослав ГЛУТКОВСЬКИЙ
Р.S. Шановні читачі-водії, якщо Ви стали очевидцями чи учасниками подібної ситуації на своєму шляху, поділіться з журналістами “Відродження”. Ваша інформація стане приводом для чергової публікації під рубрикою “Дорожня пригода”.
