Одним із найбільш інтригуючих питань нашого національного мовознавства є, зокрема, топоніміка — галузь, що вивчає походження назв населених пунктів. Відколи вона існує, відтоді все нові покоління вчених приділяють їй увагу, особливо в наш час. Для нас топоніміка стала одним із двох, поряд з археологією, образно кажучи, стовпів, на які ми опираємось при визначенні часу виникнення того або іншого села, міста. Адже документальних даних про це майже не збереглося, і, якби не археологія й топоніміка, нам би довелося в руслі історичної традиції вести відлік існування НП від часу першої відомої писемної згадки, тобто лише переважно від XV ст., бо давніші джерела майже не збереглися або ще не віднайдені. Це мало б означати, що до цього періоду на наших теренах ніхто не жив і нічого не існувало, тоді як віднайдені артефакти переконливо засвідчують не про століття, а довгі тисячоліття побутування там наших пращурів.
Але ж із багатьох документальних джерел і артефактів далекого минулого науці відомо про те, що в нашій історії І тисячоліття, звідки походить переважна більшість українських топонімів іншомовного походження (очевидно про давньоукраїнські тут не йдеться), отже й заснування населених пунктів, було принаймні кільканадцять різних періодів, і нерідко — довготривалих.
Зокрема, іранський період учені відраховують від ІV ст. до н. е., кельтський датують III ст. до н. е. — II ст. н. е., язичницький — II-VI ст., готський — II-VI ст., гунський — VI-VIII ст., аварський — VI-VIII ст., хозарський — VII-IX ст., варязький — ІХ-Х ст., печенізько-половецький — Х-ХІ ст. Коли заглибитися в наукові праці мовознавців, стає очевидно, що ці періоди залишили глибокий слід і в нашій топоніміці, і в загальнословниковому запасі української мови, і в генотипах людей, і, зрештою, навіть у деяких звичаях і традиціях. Нині вони виглядають як українські, хоча насправді прийшли до нас звідусюди. В результаті маємо приблизно третину із 60 тисяч топонімів, котрі нічим іншим правдоподібно не можна пояснити, крім як інонаціональними впливами.
Нового імпульсу розвитку топоніміки надало проголошення у 1991 р. незалежності України. За неповними даними, нині дослідженням витоків вітчизняної топонімії займається до двох десятків серйозних учених як у Києві, так і в обласних центрах. До групи найавторитетніших із них належить, зокрема, доктор філологічних наук, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка, автор численних праць з топоніміки іншомовного походження, сходознавець, видатний поліглот Костянтин Тищенко (нар. у 1941 р.). Ґрунтовно опрацювавши теж зо два десятки книг його та інших вчених, я прийшов до переконання, що він упритул найблизився до розгадки таємниць української топонімії, а багато з назв йому вдалося дешифрувати.
Загалом вчений зумів поставити нерухомий віз на нові колеса, запрягти в нього коней, і віз покотився вперед. Подібно в XIX ст. видатні вчені Заходу зуміли дешифрувати клинописне письмо, єгипетські ієрогліфи тощо.
Зрозуміло, що мають успіхи у вивченні витоків наших назв і деякі інші авторитетні вітчизняні вчені. Натомість, на думку автора цих рядків, є частина дослідників, чиї висновки можна зарахувати до «наукоподібних». Бо, погодьтесь, зовсім неважко способом лінгвістичних мудрацій, «замішаних» на «уподібнювальній» народній етимології (раз Жовква — значить, від жовтого кольору, Боянець — від «боятися», Добросин — від «доброго сина», Малехів — від «малого» і т. д.), подати широкому загалові нібито непомильне тлумачення назв населених пунктів. Насправді це далеко не так, бо наукові версії опираються на дотичні факти, почерпнуті з історичних документів, археології, мовознавства, праць визнаних дослідників тощо, а «наукоподібні» — лише на припущення їх авторів.
Позаяк ніяка наука не стоїть на місці, а постійно розвивається, не стоїть на місці й топоніміка. Поява нових праць Костянтина Тищенка, Степана Наливайка, інших учених та дослідників засвідчила, що вони нерідко переглядають свої раніше висунуті версії про походження назв населених пунктів. На їх основі я торкнуся лише частини топонімів Жовківщини, аби читачі змогли краще усвідомити: наші далекі предки жили на своїй землі не ізольовано від сусідніх народів, бо так не жили навіть острівні японці, а у взаємодії з ними. Інша річ, була ця взаємодія природньою чи вимушеною і нерідко підневільною. Але так чи інакше, а вона була, і від цього подітися нікуди.
Бишків. Імовірно, топонім утворений від коптського слова «бищ» — занедбаний.
Боянець. Імовірно, топонім утворений від алтайського (монгольського) слова «баян» — багатій, заможний.
Геруси. Імовірно, топонім утворений від грецької назви зі значенням «рада старійшин».
Гійче. Імовірно, топонім утворений від германського слова «ус-ґаісйян» — побожний.
Добросин. Імовірно, топонім утворений від назви мадярського міста Дебрецена.
Думичі. Імовірно, топонім утворений від готського слова «думс» — судження, думка.
Казумин. Імовірно, топонім утворений від назви грецького порту Клазумени на Егейському морі.
Клебани. Імовірно, назва утворена від монахів-колумбанів імені ірландського святого Колумбани середини І тисячоліття або від імені арабського правителя Галіббана (962-981 рр.).
Костеїв. Імовірно, топонім утворений від назви вандалів-гасдинґів або від назви алжирського м. Касентина, яку принесли тамтешні араби-мусульмани 1300 років тому.
Крехів. Імовірно, топонім утворений від назви народу греків.
Кукезів. Імовірно, топонім утворений від назви гір Кавказу і пов’язаний з міграцією габрівзороастрійської язичницької віри через навалу та переслідування арабів-мусульман. Цікаво, що габри-кавказці принесли цю назву до Албанії, де існує однойменний округ.
Кулява. Імовірно, топонім утворений від назви донецького половецького роду і означає «щасливий».
Любеля. Імовірно, топонім утворений від назви арабів-ливанців, тобто вихідців із сучасного Ливану.
Малдрики. Імовірно, топонім утворений від імені германського короля свевів (шведів) у називному відмінку — Малдр(а)+рік, до-слівно — «король Малдра», який правив у 456-460 рр.
Малехів. Імовірно, топонім утворений від назви язичницького бога Молоха або від тюркського (таджицького) слова «маллах» — моряк.
Мацошин. Імовірно, топонім утворений від коптського слова «метсах» — ремесло.
Магерів. Імовірно, топонім утворений від назви грецького міста Мегара.
Мервичі. Імовірно, топонім утворений від германського слова «мерян» — проповідувати.
Мокротин. Імовірно, топонім утворений від назви народу мадярів. За іншою версією, він може бути пов’язаний з давньоєгипетським словом «мохр» — низовина.
Пили. Імовірно, топонім утворений від античної назви столиці Македонії — м. Пелли або від латинського слова зі значенням «стріла».
Потелич. Імовірно, топонім утворений від арабського вислову «фатхалі» — перемогу дає Аллах.
Скварява. Імовірно, топонім утворений від назви одного з кавказьких народів — шкарауа, принесений сюди в часі масової міграції кавказьких народів-ґабрів у УІІ-УІІІ ст.
Сопошин. Імовірно, топонім утворений від давньогрецького імені Собек.
Роман Пастух,
журналіст, письменник, краєзнавець.
