Немає більшої любови…
«День 26 липня 1936 року лишиться незабутнім днем для Равщини. В цей день був відслонений і посвячений величавий Пам’ятник Полеглим Борцям за Волю України». Ці пророчі слова належать невідомому автору, який розповів про церемонію відкриття пам’ятника в Раві-Руській у вересневому (1936 р.) номері часопису «Літопис Червоної Калини». Про цей фантастичний вибух українства в умовах окупаційного антиукраїнського дискримінаційного режиму повідомляли й інші українські видання.
Відомо, що взимку 1918-1919 рр. у районі Рави-Руської точилися кровопролитні бої між вояками Равської (шостої), Угнівської бригад Української Галицької Армії та частинами польської армії. Близько ста галицьких бранців віддали своє життя за волю України, спочили вічним сном у трьох братських могилах на міському цвинтарі.
У січні 1936 року керівники філії Товариства охорони воєнних могил у Раві-Руській (голова Василь Терпелюк і секретар Степан Совик) звернулись до всіх українців із просьбою допомогти у будівництві пам’ятника полеглим у визвольних змаганнях. 25 лютого 1936 року відомий львівський скульптор родом з Полтавщини Сергій Литвиненко (1899-1964, автор пам’ятника Івану Франку на Личаківському цвинтарі у Львові), який взявся за спорудження пам’ятника, подав його проект воєводському уряду.
Проект був затверджений, але з деякими суттєвими поправками. Влада не погодилась із розміщенням на пам’ятнику пропонованого хреста УГА і років 1918-1919 (натомість нав’язала трираменний хрест і роки 1914-1920). Думаю, що сьогодні слід відновити пропозиції ініціаторів спорудження пам’ятника і його творця.
На заклик ініціаторів спорудження монумента відгукнулися сотні українців і надіслали свої пожертвування. Львівська газета «Новий час» систематично повідомляла про надходження коштів не лише від мешканців Галичини, а й від українців з діаспори. Один з них писав: «Ви перші в Галичині піднялися такого великого діла» і надіслав 10 злотих.
А Нестор Білик із Праги вислав 26 злотих і 120 чеських корон.
Перша і найстаріша у світі українська щоденна газета в США «Свобода» (виходить донині з 1893 року) 2 липня 1936 року у замітці «На пам’ятник у Раві-Руській» повідомляла: «Громадяни равського повіту рішилися поставити пам’ятник поляглим борцям за волю українського народу. Львівське воєводство дозволило побудувати цей пам’ятник на кладовищі в Раві-Руській. Філія Товариства охорони воєнних могил у Раві-Руській письмом віднеслась до нас із проханням зложити ласкаві пожертви на будову цього пам’ятника. Громадяни, котрі зложать на будову пам’ятника по 25 злотих, будуть іменовані фундаторами пам’ятника, а ці, котрі зложать по 10 злотих, будуть іменовані почесними членами комітету будови пам’ятника. Фундатори будуть відзначені відповідними грамотами, а почесні члени відповідними жетонами. Будову пам’ятника доручено виконати знаному громадянству артистові-різьбареві Литвиненкові зі Львова. В тій то справі організовано тут в Америці комітет, який займеться збіркою жертв». Далі названі прізвища членів цього комітету і 11 прізвищ перших благодійників, вказані адреси, на які потрібно надсилати пожертви, серед них — Українбанк «Віра» у Раві-Руській, вул. Міцкевича, 12 (тепер М. Грушевського).
Потрібна сума — 4500 злотих — була зібрана і 12 травня 1936 року С. Литвиненко розпочав спорудження пам’ятника. А 26 липня вся Равщина відзначала День Героїв. Головною подією цього свята стало відкриття пам’ятника воїнам УГА, котрі віддали своє життя за волю України.
Завдяки українській пресі того часу маємо можливість відтворити в деталях перебіг торжества. О 10 годині ранку почалася урочиста Служба Божа в церкві св. Юрія, яку відправив равський декан отець М. Дороцький. Співав селянський хор із Потелич під управою п. Мастикаша. Просторий майдан біля церкви вщерть заповнили віруючі — представники делегацій з усієї Равщини. Після Служби Божої о 12 годині 18 священиків під проводом отця Роставицького стали до панахиди перед символічною домовиною, що була встановлена посеред церкви. О 12.30 делегації з вінками вирушили у напрямку кладовища. Процесію очолили представники Головного Товариства охорони воєнних могил у Львові О. Карпінський та Я. Гузар, за ними ступали ще 223 делегації з вінками з квітів, збіжжя, овочів, деревини з написами від студентства Равщини, від усіх товариств і установ в Раві-Руській, з Жовкви, Яворова, Великих Мостів, від сіл Равщини. По дорозі на цвинтар до походу приєдналися ще понад 70 делегацій з вінками.
За процесіями ступало 22 священики під проводом двох деканів: равського отця М. Дороцького і немирівського отця В. Гучка, чотири хори: з Потелич, Вербиці, Піддубців, Улицька, духовий оркестр з Немирова в національному одязі. Всіх учасників налічувалось до 10 тисяч осіб (за іншими даними — до 15 тисяч).
На цвинтарі делегації розмістилися навколо трьох братських (спільних) стрілецьких могил, обрамлених бетоном із квітниками і з плитами, на яких виритий напис: 1918-1919.
Перед очима присутніх представ п’ятиметровий пам’ятник зі штучного граніту, вагою 24 тонни. На постаменті — жіноча постать (алегорія України), яка лівою рукою пригортає голову вбитого стрільця, а правою опирається на скелю. На п’єдесталі пам’ятника — трираменний хрест і напис: поляглим 1914-1920. Громадяни Равщини. Філія т-ва С. В. М. (має бути: Філія т-ва О. В. М. — охорони воєнних могил) і слова зі св. Євангелія: «Більшої любови немає, як хто життя своє віддасть за друзів своїх».
Оскільки равське староство заборонило промови, то В. Терпелюк після короткого слова передав пам’ятник під опіку греко-католицькому духовенству і попросив присутніх священиків освятити монумент. Декан М. Дороцький сказав, що означає цей пам’ятник і закликав до хвилини мовчання. Отець О. Кульчицький виголосив проповідь про культ полеглих. Відтак відспівали «Вічную пам’ять», стрілецькі пісні, національний гімн, поклали до пам’ятника квіти. Учасники дійства висловлювали сердечну подяку Сергієві Литвиненку за величавий пам’ятник…
Як відзначав довголітній секретар філії Товариства охорони воєнних могил у Раві-Руській Степан Совик, «ніхто не закликав громаду до походу, тому що равське староство заборонило організацію походу. Народ самочинно станув за процесією, не дав себе провокувати. Свято відбулося незвичайно культурно, в найбільшому порядку, без інцидентів». Упорядниками свята були студенти Равщини, побратими зі сокільницьких гнізд із Рави-Руської, Річок, Дев’ятира та луговики з Кам’янки.
Тогочасні й сучасні мистецтвознавці відносять пам’ятник до творів «високої мистецької вартости». Авторитетний український історик, мистецтвознавець, архівіст, письменник і краєзнавець Микола Голубець відзначав: «Пам’ятник Борцям у Раві-Руській — одно з кращих досягнень Литвиненкового пам’ятникового доробку. Є в ньому… сила виразу й рівночасно спокій трагічного героїзму тих, що впали» («Діло», 1939, 25 червня). Пам’ятник чудом зберігся до наших днів. За радянського лихоліття зазнав наруги вандалів: його неодноразово поливали кислотою, пошкодили напис з св. Євангелія
Про це величаве відзначення Дня Героїв і відкриття пам’ятника мені неодноразово розповідала моя мама Юстина Зіновіївна з дому Боднар (1912-1996), котра була у складі делегації від рідного села Вербиці.
Ярослав СЕРКІЗ,
кандидат історичних наук, доцент
