Зранку, коли перестало битися серце Володимира, здається, і
небеса заридали від цієї непоправної втрати, від болю і відчаю, від страшної звістки. Жовківчан сколихнуло повідомлення про загибель в АТО військовослужбовця Жовківського РВК Володимира Богдановича Турчина.
А через два дні, холодного ранку, люди з квітами, із запаленими свічками зустрічали труну з тілом загиблого.
Не злічити тих, хто прийшов віддати шану Володимиру і провести його в останню путь. Ні щемливі мелодії оркестру, ні залпи салюту не могли заглушити ридань рідних і друзів, співслужбовців, які проходили з ним військову службу, і навіть тих, хто нещодавно повернувся зі зони АТО.
27-річним Він залишиться у нашій пам’яті і в наших серцях.
…Як швидко плине час. Десять років тому Володимир закінчив Жовківську СШ №1, а через два роки урочисто складав присягу на вірність народу України в одній із військових частин, де проходив сторокову військову службу. Найкращі спогади залишилися у нього про армійські будні, навчання військовій справі, про друзів, з якими часто спілкувався телефоном. Знову ставати на військовий облік у Жовківський РВК, після звільнення в запас, Володимир прийшов серйознішим і змужнілим, з багажем знань, які здобув під час проходження військової служби. Швидко освоїв мирну професію будівельника і, напевно, надовго залишався б ним, бо пишався тим, що люди дякували за ошатні оселі, до яких він доклав так багато старань.
Та події весни 2014 року сколихнули і його юначе серце. Сказав просто, без зайвого пафосу: «Треба трохи послужити». Три роки у Жовківському РВК освоював військову службу, згодом пройшов підготовку на полігоні, і вибув в одну із найгарячіших точок Донецької області.
У війни — нелюдське обличчя. Небезпека чатує на кожному кроці, і черговий обстріл позиції, де знаходився Володимир, став для нього останнім. Від одержаних травм, несумісних із життям, він помер у госпіталі.
Володимир був турботливим сином, добрим братом, найкращим у світі дядьком, якого так любили племінники, вірним другом і надійним товаришем. А ще він от-от мав стати на рушник щастя зі своєю коханою дівчиною.
Не судилося. Десь там, далеко на небесах, мабуть, будуть вигравати весільні музики. Але чомусь дуже журливу мелодію.
Герої не вмирають. Ти, Володимире, віддав своє молоде життя за наш мирний завтрашній день, за щасливе майбутнє свого і прийдешніх поколінь. Добра пам’ять про тебе назавжди збережеться у наших серцях.
Колектив Жовківського районного військового комісаріату.
