Дніпро, Київська Русь, козацька держава, Тарас Шевченко… Всі ці символи історії України пов’язані з одним із найдревніших міст Східної Європи – Каневом, де на схилах Дніпрових круч упродовж віків творилася історія української нації, де спочило серце Великого Тараса.
Головна, визначна пам’ятка Канева – це Шевченкова Гора, яка вражає своєю величчю. Пізнаваль–на екскурсійна програма, органі–зована нещодавно народним депу–татом Верховної Ради України Василем Пазиняком, ознайомила делегацію з Яворівщини та Жовківщини з життям і творчістю одного з легендарних українських поетів, сина українського народу, великого Кобзаря. Це місце також називають Чернечою горою або Тарасовою. Саме тут, на високому кургані, похований син українського народу Тарас Шевченко.
Коли піднімаєшся до могили Поет, відкривається приголомшливий вид на дніпровські простори, і тоді починаєш розуміти, що ж надихало знаменитого Генія на незабутні поетичні рядки.
…Новітня історія Чернечої гори розпочалася 22 травня 1861 року, коли українська земля навіки прийняла у своє лоно тіло співця свободи і гуманізму, пророка на–
ціонального відродження, геніального поета і художника Тараса Шевченка. Цього дня було вик–нано його заповітну волю – знайти вічний спочинок на Вкраїні милій. Відразу ж перейменована манівцями на Тарасову гору, ця вершина стала одним із наці–нальних центрів єднання українців навколо ідеї створення Української Соборної Держави.
Влітку 1884 року за народні кошти на Тарасовій горі було збудовано перший народний музей Кобзаря – Тарасову світлицю, впорядковано його могилу і встановлено монументальний чавунний пам’ятник–хрест за поектом академіка архітектури В.Сичугова.
10 червня 1918 року Рада Міністрів Української Держави визнала могилу Тараса Шевченка національною власністю. Сучасного вигляду Шевченківський меморіал набув влітку 1939 року із вста–новленням на могилі Кобзаря величного бронзового пам’ятника (скульптор М. Манізер, архітектор Є. Левінсон) та спорудженням літературно–меморіального музею (архітектори В. Кричевський і П. Костирко). Музейний ансамбль доповнив гранітний комплекс сходження (1977) і відтворена 1991 року «Тарасова світлиця» — перший народний музей Шевченка.
Нині Шевченківський національний заповідник – широко відомий у світі культурно–освітній, науково–дослідний і туристичний центр, який вивчає і популяризує надбання української національної і світової історико–культурної спадщини, творчість Кобзаря, історію Тарасової (Чернечої) Гори.
Музейна колекція Заповідника нараховує понад 20 тисяч унікальних пам’яток, окрасою яких є меморіальні речі та офорти Тараса Шевченка, рідкісні видання його творів, високохудожні твори українських та зарубіжних митців, шедеври народної художньої творчості, цінні архівні документи, фото– і кіноматеріали, аудіо- та відеозаписи знаменитих бандуристів і кобзарів. При Заповіднику діє наукова бібліотека, фонди якої сформовані із тематичної книгозбірки у 23 тис. примірників.
Шлях – далекий і близький
…Час йшов швидко, і, через годину після прибуття, ми у святкових вишиванках піднімалися сходами на Тарасову Гору. Всі 342 сходинки ми долали, немов знаходячись в казці: навколо було так багато прохолоди, тіні, свіжості, гучного щебетання птахів. Очі блукали в гущавині, потопали в її надрах, відпочиваючи. Ми нітрохи не втомилися. Навпак, відчували якесь єднання і трепет, що разом йдемо вгору, до небес, до святині. На горі побачили величавий пам’ятник Тараса, — найвідоміший, як здалося нам. Його висота – близько 14 метрів, з них за 6 метрів – постать самого Кобзаря. За ним музей. Уся площа вистелена кам’яними плитами. Багато відвідувачів – і малих, і старших поспішали до підніжжя постаменту віддати шану нашому Генію.
Ми теж вшанували Кобзаря, відправивши панахиду за участю отців, а також читали вірші та співали пісень.
Марія Довгань,
директор Жовківської ЦБС:
— Сьогоднішній день на Чернечій горі для нас є дуже актуальним. Незважаючи на те, що нам і економічно, і політично важко, ми щасливі, бо ми є на Тарасовій Горі і можемо привітатися з нашим Генієм. Поклонитися йому. Ми, українці, горді тим, що все-таки виконали його Заповіт. Поховавши на Україні, у такій гарній місцевості. Сьогодні ми є з ним, тут, на Чернечій горі. І хай він завжди буде у наших серцях, у наших думах, справах, і його пісня не вмре, не загине…
Алла Жук, помічник народного
депутата ВРУ
в Жовківському районі:
— Мене переповняють емоції, гордість за нашу неньку–Україну, гордість за те, що поет обрав собі таке місце. Дніпро – найбільше справив враження саме тут, у Каневі. Милуюся Дніпром і разом з ним – Кобзарем.
Василь Пазиняк,
депутат
Верховної Ради України:
— Шановні яворівчани та жовківчани, я щиро вам дякую, що ви, відклавши всі свої турботи, прибули сюди, на ту святу Тарасову Гору. Прибули у дуже тривожний час, який переживає наша країна, на пораду, вклонившись його пам’яті, пийшли порадитися, як далі бути. Бо, направду, минуло 200 років від дня народження нашого Великого Генія, та лише сьогодні «Заповіт» звучить так особливо. Він звучить, як молитва. Як наказ, як пророцтво.
Сьогодні ми не маємо права програти. І дай, Боже, щоб такий здвиг, який стався в 200–ту річницю з дня його уродин, був останній. Щоб ми більше ніколи не втрачали своєї держави, більше не оплакували своїх Героїв, а згадували добрим словом тих, хто поклав своє життя за Україну. Я вірю, що так і буде. Слава Україні! Героям Слава!
Петрунеля Хміль,
працівник Львівського
національного театру
опери та балету:
— Віддаючи шану Кобзарю, я вирішила прочитати маловідомий для нас, українців, вірш Івана Франка. Оці останні рядки, вони звернені саме до Шевченка:
Тату, тату, ми вільні, озовись,
Ти ж тую кляту неволю двигав.
Вмирать не хотів, волі ждав.
Бідний, ти діждатися не міг,
А нам ти промінь, блиск засяяв.
Вже моїх внуків пан в палати,
як тебе, не забере.
Візьміть мене до себе, тату,
Ваш син свобідний вже умре.
Його діяльність – така яскрава і так трагічно обірвана
Наступна наша зупинка – автотраса Бориспіль–Золотоноша, де загинув за нез’ясованих обставин в автокатастрофі відомий наш політик В’ячеслав Чорновіл. Цьогоріч, 25 березня, виповнюється 15 років з дня його, як багато хто вважає, холоднокровного та цинічного вбивства. У 1999 убили не тільки великого діяча, а й прийшов кінець національно-політичній свободі в Україні.
— Чорновіл встиг багато зробити для України: він наполегливо боровся проти русифікації та дискримінації українського народу. Хоч зараз він не з нами, проте, переконаний, що попередня бандитська влада боялася би його так само, як і 15 років тому, бо він і зараз би заважав розкрадати нашу державу та пригнічувати український народ, — так підсумував відвідини меморіального хреста на п’ятому кілометрі автотраси – о. Петро Зеленюх із Яворівщини.
До речі, в Каневі, на території школи, в парку зусиллями в. о. міського голови міста Олексадра Скорика споруджено меморіальну дошку політичному діячеві В’ячеславу Чорноволу, де є слова: «Якщо не я, то хто ж?».
Сьогодні, мабуть, кожен з нас має задати собі це питання…
У колисці революції
Завершальним акордом нашої поїздки став Майдан Незалежності. Без сліз, скорботи, а ще глибокого гніву на колишніх можновладців, на усі безчинства дивитись не–можливо. Центр української столиці перетворився на суцільні руїни. Боляче і страшно. Надіюся, що з часом ми розбудуємо і відновимо наш Острів Свободи, належно оцінивши все, що на ньому відбувалося. Це особливе місце мусить стати пам’яттю для нащадків, а ті, хто поклав свої голови в революції гідності, мають бути увіковічнені як у постаменті, так і в наших серцях.
Поверталися додому, сповнені вражень від екскурсії, натхненні побаченим. Якщо є в Україні місця, куди завжди хочеться повертатися, то Канів, безсумнівно, одне з них. Отож, щира дяка нашому народному депутату Василю Степановичу за такий цікавий і змістовний дарунок. Особливо для нас, адже це була незабутня подорож. І вона, завдяки йому, втілилася в реальність. Ще раз велике спасибі.
Зоряна ГУМНИЦЬКА,
Уляна КОПОТЬ.
Жовква – Канів – Бориспіль – Київ – Жовква.
