Нелегка ноша у листоноші
Листоноша — співробітник поштової служби, який займається доставкою листів, посилок та іншої кореспонденції. Таке визначення можна прочитати в словнику. В реальному житті дещо інакше. Листоноша — це людина, що приносить пенсію, газети-журнали, а ще… продавчиня, психолог і не просто представник «Укрпошти», а ледве не єдиний, навіть основний
зв’язок із навколишнім світом для пенсіонерів, що живуть у сільській місцевості. І за такі послуги цей універсальний працівник отримує трошки більше, ніж 1500 гривень за місяць…
Побутує думка, що сьогодні люди стали «заручниками» інтернету і відмовилися від газет… Із цим важко погодитись, особливо, коли мова йде про периферію. Там без листонош із товстезними торбами, які обходять ледь не всі двори, не обійтись. Від пенсії до пенсії живуть селяни, а ще чекають, як і раніше, на улюблену газету, звідки дізнаються новини з району, області, рецепт смачного пирога, життєву історію чи якусь корисну пораду.
Чи то сонце пече, чи дощ падає, ба навіть сніг — листоноші завжди на ногах. Хтось із «клієнтів» нарікає на здоров’я, у когось онука народилася, хтось про городину чи господарство хоче поговорити… Всіх вислухають.
Проте важче листоношам стало працювати, адже їхні сумки помітно поважчали. Не від газет і журналів, не від листів і бандеролей. Щодня, вирушаючи на ділянки, листоноші завантажують сумки незвичною продукцією, так званими супутніми товарами — пральними порошками, милом, шампунями, олією, консервами, насінням тощо. Не всі, напевно, знають, що щомісяця кожній листоноші дають “план” на
продаж газет, приймання комунальних платежів, а головне реалізацію різноманітних товарів. Зі слів поштарів, майже половина зарплатні йде на купівлю товарів, які їм видають, щоб вони продавали пенсіонерам та іншим клієнтам. А продукти ці майже завжди дорожчі, ніж в звичайних магазинах, в результаті чого їх ніхто не купує, і листоноша має сама в себе їх купувати, щоб керівництво не штрафувало за невиконання “плану», — розповідає один із працівників пошти.
Середня заробітна плата поштарок у Жовківському районі становить 1500 гривень. Саме за таку «винагороду» вони своїми ногами виходжують і на своїх плечах виношують велику частину прибутків «Укрпошти».
— Години скорочують, заробітну плату урізають і лише кілометраж та послуги, які ми надаємо, лишаються незмінними, — обурюються працівниці поштових відділень. — Торби носимо, проте план не виходить виконати, бо люди відкладають останні гроші на комунальні послуги. Беруть лише ті продукти, без яких ну зовсім не обійтися.
Шкода листонош, адже вони за день інколи мають обійти обійcтя селян, а це дорога протяжністю понад 15 кілометрів. Стараються, як можуть, бо треба якось дітей годувати… Але за що? За ті копійки, що вони в кінці місяця отримують…
Є ще й інша, не менш прикра проблемна сторона. Це умови, в яких трудяться поштарі. Зустрічаючись із листоношами (у нас, в районі, це слово жіночого роду), ми зіткнулися з почасти жахливими умовами, в яких їм доводиться працювати. Особливо це відчутно тепер, в зимову пору року. Зазвичай, приміщення не опалюються. Якщо є печі (і дрова для опалення), то з’ясовується, що вони димлять, бо немає тяги. А щоб піч перекласти, потрібно 3 тисячі гривень, як розповів нам один із голів сільської ради. Де їх взяти — невідомо. Адже жодних коштів на це не виділяється. Тож, як зігрітися в морози — проблема самих працівників зв’язку. І виходять вони зі скрутного становища, встановивши обігрівачі та тепліше одягнувшись.
У більшості будівель, де розташовані відділення зв’язку, жалюгідний стан. Причому, як ззовні, так і зсередини. Часто сам вигляд їх, повірте, аж ніяк не сприяє
позитивній атмосфері як працівників, так і відвідувачів. А керівництво, те, що у Львові, і в вус не дує. Бо начальник ЦПЗ № 5 Ігор Витрикуш вже всі пороги обласної «Укрпошти» пооббивав, аби хоч щось придбати для району. Даремно. Там відповідь одна: коштів немає. Тож стоять будівлі в окремих радах, привертаючи увагу всіх. Почорнілими від часу фасадами, обдертими стінами і порослими мохом покрівлями, які не сьогодні-завтра обов’язково почнуть протікати…
Але як би там не було, а уявити наше життя без листонош неможливо. Не викличе заперечень і той факт, що саме пошта і її працівники є необхідним ланцюжком зв’язку редакції газети з читачами. Саме завдяки їхній роботі районний часопис «Відродження» має можливість розповісти своїм читачам останні новини, цікаві історії, поради та анекдоти. Тому всім листоношам бажаємо енергійності, завзяття, працьовитості та бадьорості духу. А ще сподіватись, що керівництво зверне на їхні проблеми увагу, і все-таки настане свято і на їхній вулиці…
Яніна ТАРАСІВ,
Тарас НЕВГАМОВНИЙ
