Події, що вже більше двох місяців відбуваються в Україні, не залишать без уваги кожного свідомого українця. Багато із нас уже побували у Києві, на острові Свободи, де твориться новітня історія українського суспільства, аби своєю присутністю засвідчити прагнення до справжньої незалежності, до демократії, аби своїм поступом підтвердити бажання жити в цивілізованому європейському світі з вільним виявленням прав і свобод. Ті, хто, в силу певних обставин, не зміг приєднатися до багаточисельної аудиторії мітингувальників, намагається внести свою лепту в загальнонародну благородну справу іншим шляхом, не менш важливим і потрібним: теплими речами, продуктами, грошима тощо.
Особливу роль у всеукраїнському спротиві зайняли медійники. Це з їхньої подачі, з їхніх трансляцій і репортажів українське суспільство та вся світова громадськість дізнається правду про останні новини з барикад.
Не залишились осторонь загальнонародної справи і журналісти районного часопису. У міру можливостей, обсягів видання та медійного простору об’єктивно та правдиво намагаємось висвітлювати ситуацію як на Жовківщині, так і в країні назагал. Маємо свою незалежну думку та позицію, втім дихаємо одним повітрям зі земляками, йдемо у ногу із їх прогресивними поводирями, відчуваємо ідейну налаштованість та особливу атмосферу, відтак головною своєю зброєю — словом — всіляко підтримуєм їх прогресивні погляди та пориви.
Разом із тим не можемо не обурюватись, не сприймати дії, які протирічать власним переконанням та здоровому глузду. Хіба можемо не зневажати, не сприймати, не засуджувати дії влади, що, по суті, оголосила війну власному народові, адже голосом народу говорить Бог. Як можемо мовчати, коли посягають на святая святих — життя, коли плюндрують, топчуться по національних святинях, піддають тортурам тих, хто повстав проти терору, корупції, хабарництва, проти свавілля «Беркута» та безчинства у Верховній Раді…?
Прикро, але поряд із добром завше є прояви зла, на жаль, на усіх рівнях. І те, що ми пишемо, доносимо до читача, знаходить не тільки прибічників, а й противників. Їх одиниці, але вони є. І, навіть тут, на наших теренах, вже осмілились показати своє справжнє лице. Не фізіологічне. Обличчя залякування і погроз. Бо як інакше можна пояснити епізод, що стався із автором цих рядків? Серед білого дня, у центрі Жовкві, до нього підійшли троє незнайомців в куртках із капюшонами, що закривали обличчя, залишаючи лише очі та ніс, і, з’ясувавши особу, один із них зверхньо та озлоблено прорік: «Ще раз випустиш таку газету — будеш мати серйозні проблеми!».
Кожна людина, згідно Конституції, має право на свободу слова та переконань. Журналісти — не виняток. Наш ризик небезпеки — це мізер, у порівнянні з тими, що виконують свої професійні обов’язки на Майдані, коли свідомо стають мішенями для рушниць силовиків. Тож хіба можна зупинити думку, втримати свою зброю — слово, коли настав для цього час? Навіть, з усвідомленням певної загрози фізичної розправи?
Правду, як і боротьбу за свої права не залякати і не спинити. Бо за ними — народ.
Ярослав ГЛУТКОВСЬКИЙ, журналіст.
