Першим наставником у житті кожної людини є учитель. Прекрасна професія! Найблагородніша серед інших. Учитель навчив нас писати й читати перше слово в житті «мама». Потім такі, як земля, сонце, народ, праця. Учитель живе у кожній людині. Тому жодна професія не обходиться без нього. Час і прогрес відводять деякі професії в архів. Та серед небагатьох незмінних величин є одна, найверховніша – Учитель. І через століття він так само заходитиме в клас і вже школярам майбутніх поколінь відкриватиме незмінні величини: Батько, Мати, Вітчизна, Народ. Буде нести все добре, мудре, світле й вічне.
А вчитель музичного мистецтва – це художник, який забарвлює світ усіма кольорами музичного спектру. І від того, якими будуть ці кольори – яскравими чи тьмяними, — залежатиме результат музичного виховання та навчання. Залежатиме й те, чи пізнають учні секрети музичної мудрості. Саме про такого вчителя хочеться поділитися на сторінках часопису з читачами.
Ліліана Іванівна Зінчук народилася 1966 року у м.Жовкві. Усе життя Ліліани Іванівни пов’язане зі школою. Адже її батьки були вчителями Жовківської ЗОШ № 1 І-ІІІ ступенів. І немає для неї більшого щастя, ніж бачити веселі і сумні, допитливі і задумливі, пустотливі і серйозні очі, усвідомлювати, що саме велике і значне в світі закладається тут.
Дорогу вчительську вона вибрала, завдячуючи матері, яка в дев’ятирічному віці привела у школу мистецтв. Завдяки викладачу Надії Петрівні Сторожук продовжила навчання в Дрогобицькому державному музичному училищі. У час навчання брала участь у конкурсах виконавців на народних інструментах, де стала лауреатом. Захопилася акторством, так як в училищі діяв драматичний гурток. Інколи була думка здобути ще й фах актора, але музика перемогла. В 1985 р. вступає на навчання в Львівську консерваторію ім. М. Лисенка, в клас викладача народної артистки України, професора Людмили Посікіри. Багато виступала, гастролювала у складі дуету бандуристів, народного ансамблю (керівник П. Свердлик). Здобуваючи освіту в музичній академії, зустріла свою долю – Тараса, який навчався в класі альта. Закінчивши навчання, прийшла викладати у рідну школу по класу бандури.
І ось Ліліана Іванівна – вчитель музики. Це професія чи покликання, дане згори? Добре, коли і те й інше, бо бути повністю щасливою можна лише тоді, коли робиш те, що любиш і вважаєш це великою справою. Вибравши професію вчителя музики, пані Ліліана визначила для себе завдання – підвищити престиж свого предмета (клас бандура), поставити його в один ряд з іншими навчальними дисциплінами, довести його значимість у духовному та естетичному вихованні особистості дитини. Учитель любить своїх учнів і свій предмет. Вона вважає, що в школі повинні працювати тільки ті люди, які люблять дітей. А ще вчитель повинен бути трішки чарівником. Ви запитаєте, чому саме чарівником? Мабуть, немає жодної дитини, яка б у дитинстві не мріяла, не фантазувала. Юні душі прагнуть казки, дива, відкриттів. Вони широко відкритими очима дивляться на світ у пошуках нового і чекають чудес. Змахнувши своєю чарівною паличкою – указкою, вчитель, як диригент, закликає своїх вихованців прислухатися до себе, один до одного. Настає пауза, і всі чекають дива. Саме від «любої та доброї», так говорять учні про свою вчительку, залежить, чи відбудеться воно, те диво.
За довгий педагогічний шлях Ліліана Зінчук випустила у світ багато талановитих учнів, які теж, за прикладом свого педагога, здобувають вищу музичну освіту. Неодноразово нагороджувалася державними преміями. Більше 20-ти років є диригентом хорів: дитячого і дорослого при храмі Різдва Пресвятої Богородиці в с. Боброїдах. 25 років виступає солістом народного жіночого вокального ансамблю «Журавка» (керівник Д. Купровська). Також на І Всеукраїнському конкурсі виконавців на народних інструментах в 2007 році разом із чоловіком Тарасом Володимировичем стали лауреатами ІІІ премії (на світлині). Сьогодні вона – керівник дитячого ансамблю бандуристів у Жовківській школі мистецтв.
Педагогічна діяльність щодня розкриває перед Ліліаною Іванівною секрети, загадки дитячих душ, підносить сюрпризи, змушує вчитися, пізнавати і відкривати нове, дарує неповторну радість спілкування, мобілізує всі душевні й інтелектуальні можливості, стимулює до постійної творчості і саморозвитку. Пані Ліліана знає, що без маленьких «чомучок» її життя буде легшим, але, однозначно, не повноцінним. Чи щаслива вона? Так. Утвердилася в головному, знайшла своє покликання, свій шлях у житті. Центр її тяжіння – дитина зі своїм тендітним світом. Увійти в цей світ, не зруйнувати його, дати відчути, що цей світ – найголовніше, цінне на землі, — така педагогічна філософія Ліліани Іванівни Зінчук.
Зоряна ГУМНИЦЬКА.
