Спогади очевидців
Шлях до становлення незалежної і суверенної України був дуже тернистим. Варто згадати, що наша країна робила кілька спроб ствердити власну державу. Це і Українська Народна Республіка, утворена у 1917-му році, і Західно-Українська Народна Республіка, заснована восени 1918-го, і невеличка Карпатська Україна. Тому те, що проголошену в 1991-му році незалежність України було визнано світовою спільнотою, мало для українців величезне значення.
Про пробудження національної свідомості у жовківчан ми вирішили довідатись у людей, які власне творили маленьку незалежність на Жовківщині. Нашими співрозмовниками стали перший голова районної організації «Народного Руху України за перебудову» Володимир Василюк та член проводу Богдан Стадницький.
— День Незалежності України – найважливіше національне свято. Але слід пам’ятати, що процес становлення цієї не-залежності тривав не один день, місяць чи рік. З чого саме цей процес розпочався на Жовківщині? Як жовківська громада ступила на стежку неза-лежності?
— Володимир Василюк: Я б радше сказав, що українці в один момент, ніби зі сну збудились. За період 1989-1991 роки в Жов-ківському районі утворилось і швидко розвинулись організації і товариства громадсько-політично-го, національно-культурного спря-мування. Провідниками духовного відродження стали «Просвіта», «Меморіал», «Союз Українок» і т. д.
Громади почали організовувати масові відзначення релігійних та народних свят,нанайголовніше почали відкрито вшановувати пам’ять борців за волю України та жертв сталінських репресій.
Богдан Стадницький: Правильно сказано – пробудження. Бо, як на мене, на заході України а особливо в Галичині у всіх людей свідомість завжди була національною. Викорінити її в галичанина – не можливо, тому її й присипляли.
От я пам’ятаю, що надворі було літо. Я у Львові їхав в трамваї і побачив, як в центрі міста міліція розганяла мітинг. Міліціонери не зважали ані на жінок, ані на дітей. Ходили по спинах, по головах… Людей не просто били, їх гамселили з такою злістю, що аж страшно. Це було в неділю. А в понеділок до нас на завод «Автомат» прийшов працівник районної міліції читати лекцію про те, як в Союзі добре, яка у нас демократія. А я його й питаю, про яку демократію він розказує? Чи не про ту, що вчора по дітях і жінках чоботами топталась у Львові, а сьогодні, кров з чобіт не втерши, прийшла до нас? Люди мене підтримали, цього виступаючого засвистали і зустріч зірвалася. От власне з цього для мене все і почалося. — На зламі 80-90 рр. Народний Рух вдіграв чи не найважливішу роль в державотворчих процесах.
Розкажіть, як і коли створювалась організація Народного Руху в Жовкві.
Б. С.: Осередок Руху на «Автоматі» почав діяти 11 грудня 1989 року. Пам’ятаю момент: я тоді працював майстром інструментальної дільниці і вивісив в себе на стенді статут Народного Руху. Приходить до мене начальник місцевого КДБ і каже: «Сними это!». Я відмовився. Він ще довго мене агітував, але нічого з того йому не вдалося. Приблизно впродовж півроку осередки Народного Руху запрацювали практично у всіх великих населених пунктах району. А тоді ми провели збори і першим головою районної організації вибрали Володимира Василюка.
В. В.: От ви мене вибрали головою напередодні виборів до Верховної Ради УРСР. Ми тоді висунули Гриніва. Провели на заводі «Автомат» збори, офіційно висунули його від трудового колективу. Тоді й почали з агітацією їздити по селах району, створюючи водночас осередки Руху. Тоді був час національного піднесення, тому люди охоче вступали до наших лав, вже відкрито заявляючи свою позицію. Пригадую навіть, як ми спільно з райкомом Компартії проводили у 1990 році першотравневий мітинг. Тоді у міську раду надійшло дві заявки на проведення мітингу та демонстрації: від Народного Руху та від райкому партії. А міська рада вирішила так з нас пожартувати, і задовольнила обидві заявки. Отакий каламбур вийшов.
Б. С.: Ми тоді серйозно підготувались: зібрали гроші, поїхали до Львова і пошили такі красиві прапори, але вже не СРСР, а всіх тих республік, які на той час проголосили незалежність. Це були стяги Латвії, Литви, Естонії, Білорусі. Ми йшли такою барвистою колоною, що парткерівництво аж роти пороззявляло.
В. В.: Але ми тоді окрім прапорів несли ще й вінки. Цей парад був напередодні 9 травня, яке Компартія відзначала як День Перемоги, а ми тоді вирішили відкрито задекларувати, що 9 травня нам нічого святкувати. Натомість ми пропонували відзначити 8 травня закінчення Другої світової війни і вшанувати пам’ять загиблих. Тому ті вінки ми поклали до могил воїнів УПА.
— Скажіть, а як часто Рухорганізовував патріотичні акції в Жовкві? Чи пригадуєте перший мітинг?
В. В.: В той час мітинги для нас були найпершим майданчиком для спілкування з громадою. Крім того,
люди були спраглі волевиявлення, самовираження, тому на мітинги збирались залюбки. Але взагаліто перший мітинг в Жовкві організували не рухівці, а, здається, активісти львівської організації УНА-УНСО. Вони приїхали на околицю міста, на новій автобусній сформували колону і звідти рушили в центр Жовкви. Хоча на центральній площі їм тоді заборонили робити мітинг, тому вони зібрали людей позаду Звіринецької брами, біля парку. Уявіть собі, вулицями міста крокує потужна колона під синьожовтим прапором… Оце видовище було. Та, як завжди, в бочці меду знайшлася ложка дьогтю. Тоді на зустріч демонстрантам вивели міліцію. І один із міліціонерів вирвав у мітингувальників український прапор, який прилюдно розірвав.
— Чи пам’ятаєте Ви момент, коли над Жовквою замайорів синьо-жовтий стяг?
Б. С.: Можливо я помиляюсь, але мені здається, що це було в 1989 році. На центральній площі був колись фонтан, на місці отого втраченого кварталу, який тепер розкопали. Ми на заводі «Автомат» вирізали спеціальну основу, встановили в неї трубу з тризубом і підняли український прапор. Дійство було масове. Зійшлись жовківчани, священики освятили синьо-жовтий стяг, і ми урочисто підняли його над містом. І в такому дусі ми й наводили порядок в місті: спочатку підняли прапор, потім зняли Леніна…
— Розкажіть детальніше, як в Жовкві знімали пам’ятник Леніну?
Б. С.: Леніна ми зняли ще задовго до ДКНС (рос. ГКЧП, авт), у 1989 році. Першого Леніна зняли у Львові, потім у Червонограді, а наступними, мені здається, були жовківчани.
В. В.: Зрозуміло, що просто так зняти Леніна в той час ми ще не могли. То ж і придумали, мовляв стоїть скульптура Матері Божої, а над нею, як гора, височіє ідол Ленін. Не правильно, мовляв, перенесімо його в інше місце. Щоб винести це питання на сесію, необхідно було мати звернення організували збір підписів за зняття пам’ятника Леніну. Районна організація Компартії тоді алічувала трохи більше 3 тисяч членів, тому ми зібрали більше 4 тисяч підписів і винесли це питання на сесію міської ради. Головою тоді був Є. Янушевич. Як сьогодні пам’ятаю, сесію призначили на 27 вересня. З 40 депутатів було 24 комуністи і 16 безпартійних. Але зауважу, що один депутат в цей день склав свої депутатські повноваження, і для ухвалення рішень вже потрібно було 20 голосів, а не 21, як раніше. І коли на голосування поставили питання про перенесення пам’ятника Леніну, то «за» висловилось 20 депутатів. Зауважу, ми голосували за перенесення, але для нас ключовим було зняти Леніна з постаменту, оскільки ми розуміли, що ніхто його вже нікуди не ставитиме знову. Отож, у визначений час на центральну площу зійшлись люди, приїхало аж три крани, але ніхто нічого не робить. Виявилось, що міського голову викликали «на розмову», бо вже хтось із депутатів «відмовився» від свого голосу. Я тоді так впевнено заявив, що оскільки письмової відмови немає, то ми знімаємо пам’ятник з постаменту. Я так і сказав міському голові: «Виходьте на площу, бо люди почнуть без вас». Так і зняли Леніна в Жовкві. Зрізали з постаменту, двома кранами підчепили, і повезли з центральної площі на склад до військової частини.
— Зняття пам’ятників Леніну, освячення та підняття синьожовтих стягів, розвій української культури та пробудження національної свідомості – це все неминуче вело до проголошення Акту Незалежності України. Як цю подію зустрічала Жовква?
Б. С.: Незалежність Батьківщини Жовква дійсно зустрічала вже без Леніна, під синьо-жовтим прапором. Але ми тоді дуже добре розуміли, що нам доведеться сильно попрацювати на результат референдуму 1 грудня. Оскільки ми розуміли, що ніхто його вже нікуди не ставитиме знову. Отож, у визначений час на центральну площу зійшлись люди, приїхало аж три крани, але ніхто нічого не робить. Виявилось, що міського голову викликали «на розмову», бо вже хтось із депутатів «відмовився» від свого голосу. Я тоді так впевнено заявив, що оскільки письмової відмови немає, то ми знімаємо пам’ятник з постаменту. Я так і сказав міському голові: «Виходьте на площу, бо люди почнуть без вас». Так і зняли Леніна в Жовкві. Зрізали з постаменту, двома кранами підчепили, і повезли з центральної площі на склад до військової частини.
— Зняття пам’ятників Леніну, освячення та підняття синьожовтих стягів, розвій української культури та пробудження національної свідомості – це все неминуче вело до проголошення Акту Незалежності України. Як цю подію зустрічала Жовква?
Б. С.: Незалежність Батьківщини Жовква дійсно зустрічала вже без Леніна, під синьо-жовтим прапором. Але ми тоді дуже добре розуміли, що нам доведеться сильно попрацювати на результат референдуму 1 грудня.
Б. С.: Дійсно, шкода, що українці так просто змарнували свій шанс. Але, я думаю, що проблема криється в нашому минулому. Ми – все ще пострадянські. Позбутись насаджуваного десятиліттями способу мислення і життя не так вже й просто. Не думати, не виділятись, підкорюватись – це все ще властиво всім українцям. Лише частково такими є наші діти, бо, на щастя, на їхній свідомості СССР не поставила такого безпосереднього штампу. Вже іншими будуть наші внуки, бо, очевидно, саме їм судилось будувати Україну нового, якісного зразка.
В. В.: Справді, як не банально звучить, але саме діти і внуки – майбутнє України. Хочу відзначити, що саме знаюча молодь – багатство для молодої держави. Адже неосвіченими людьми легко маніпулювати, легко використовувати їх в своїх інтересах. Тому найперше побажання для української молоді – вчіться, здобувайте знання і досвід, робіть правильні висновки і піднімайте нашу Україну з колін.
Розмовляли
Євген ВЕГЕРА
Оксана ДМИТРІВ
