Історія, побут та особливості життя сіл Жовківського району з кожним разом все більше вражають своєю унікальністю та самобутністю. Цього разу об’єктом нашої уваги стала Кунинська сільська рада. До неї входять с. Кунин, с. Хитрейки, с. Гринчуки, с. Бір Кунинський та с. Цитуля. Як і будь-яка територіальна громада, так і кунинська — по-своєму вражає і милує своїми надбаннями та здобутками.
КРІЗЬ ПРИЗМУ ДАВНИНИ
Цікавим та особливим моментом краю є його історія. У межах місцевості витоку річки Деревеньки та території неподалік від Яворівського полігону знаходяться два найбільші осередки Кунинської сільської ради — села Кунин та Хитрейки. Поселення — з вишневими садами, білими як сніг мурованими церквами, потічками обабіч сіл, що змійкою котять поміж плоскими каменистими берегами чисту кришталеву воду.
Історія створення села Кунина має свої цікаві факти та особливості. Згідно з переказів старожилів назва села виникла від того, що на цьому місці, де розташоване село, в глибоку давнину був ліс, в якому водилося дуже багато звірів — куниць. Перша згадка про Кунин датується початком 14-го століття у період існування Галицько-Волинського князівства. В 1547 році Андрій з Гірки доручив своєму дворянину Миколі Кобилицькому на пустирі Кунин заложити оселю на Магдебурзькому праві. Так, згодом виросло нове відоме по–селення. Зараз населений пункт
належить до Кунинської сільської ради Жовківського району Львівської області. Село розташоване на рівнині за 16 км на північний захід від м. Жовкви (колишня назва Нестеров), за 20 км від м. Рави–Руської в південно–західному напрямку.
Інше велике село на території Кунинської сільської ради – Хитрейки. Історія села Хитрейок сягає сивої давнини. В архіві історика–академіка І. Крип’якевича занотована перша згадка про село у 1510 році. У цей час Хитрейки і навколишні села потрапили під владу чужоземних правителів, насамперед польських королів.
Є кілька версій походження назви села Хитрейки. Одна з них — назву свою село отримало, за переказами, від слова „хитрування”, тобто „полювання”, яким займалися жителі на той час у багатих лісах та у річці Деревенці, яка була багата на форель, видри, ондатри.
Інша версія походження села іде від перших поселенців двох братів з прізвищем Хитрейко, і це, мабуть, найбільш правдоподібно, бо, й справді, на території села, а згодом і в навколишніх селах проживали люди, що носили прізвище Хитрейко. Інша версія: назва села походить від історії про «хитрі ріки».
Нині Хитрейки прогресивне село, яке підпорядковується Кунинській сільській раді, налічує 208 господарських дворів, кількість населення — 438 чоловік. Воно знаходиться на північному заході Жовківського району, західною частиною примикає до Яворівського полігону.
ЄДНАЄМО НАШІ СИЛИ
Територіальна сільська рада піклується про свої села та дбає про кожного земляка. Хороший і дружній робочий колектив, на чолі з працьовитим головою Богданом Івановичем Тенетою, активно проводить свою господарську політику в краї. Сам Богдан Тенета головує в Кунинській раді ще з 2006 року. Як розповідає секретар пані Марія Плюта: «Наш голова – це приклад господаря на своїй землі. Для нас і для громади Богдан Іванович зробив достатньо, аби ми ним пишались. Це дійсно та людина, яка виділяється не словом, — а ділом». І справді, сільський війт зробив для територіальної громади чимало. З початком своєї першої каденції вирішив першу і нагальну проблему — всіма зусиллями спричинився до газифікації населених пунктів, які знаходяться під його егідою. Особисто агітуючи населення, аби всіма силами долучилися до газифікації та скористатися шансом, який їм було надано. У підсумку 2007 року було газифіковано с. Кунин, с. Хитрейки, а вже у 2008 році — с. Цетуля та
с. Бір Кунинський.
Попіклувалась сільська рада і про красу свого села: їдеш центральною вулицею села, і милує око красива огорожа навколо сільського цвинтаря та біля церкви. Варто згадати, що сільська рада, церква, Народний дім та інші установи — це одна велика родина, яка тісно взаємодіє та працює на благо спільного добра. Окремо варто виділити діяльність сільського голови щодо благоустрою приміщення сільської ради. Пан Богдан власним коштом та зусиллями своєї родини облаштував робоче приміщення для персоналу сільської ради. Зробивши капітальний ремонт, забезпечив комфортними умовами для роботи.
До інфраструктури сільської ради входять: дві школи, дитячий садок, амбулаторія, три Народних доми, бібліотека. Кожен з цих об’єктів активно взаємодіє із сільською радою, що дозволяє максимально ефективно зосередити свої сили на виконання різних програм та проектів. Окрім цього, у селах прогресивно розвивається приватний сектор господарської та побутової діяльності. Попри невеликі лісові масиви, адже значна частина їх входить до Равського заповідника, у с. Кунині діють 3 лісопильні.
Попри свої здобутки як і, мабуть, кожна сільська територіальна громада, так і Кунинська, має свої конкретні проблеми. Фінансові можливості обмежені, не всіх їх вдається вчасно вирішити, адже сільська рада дотаційна та повністю залежна від центральної казни. Бюджет, в основному, наповнюється податками з фізичних та юридичних осіб, частинка — за користування лісовим господарством і т. п. Попри це, бюджет за 3 квартали було виконано на 100 %. Поряд із цим, фінансування потребують окремі сільські об’єкти. «Проблем на сьогодні в нас є дві — це сільська дорога і Народний дім. Дорога до села знаходиться у не найкращому стані, її було частково відремонтовано до с. Добросина і на цьому закінчено. Ми не одноразово звертались до Львівавтодору та адміністрацій, проте результату не бачимо. Можливо в перспективі зробимо ямковий ремонт власними силами й коштами. Іншу проблему вирішити важче. Потрібен нагальний ремонт приміщення Народного дому. Кошторисний план вже закладений давно, але з кожним роком будівля руйнується все більше, оскільки вона не опалюється, та й покрівля у неї в не найкращому стані, тому ми напрацьовуємо новий проектний план щодо ремонту», — говорить сільський голова. Існує і в селі проблема з амбулаторією. За словами секретаря М. Плюти, амбулаторія не забезпечена належним медичним персоналом — працюють всього четверо осіб, та й немає дитячого лікаря.
Одним із цікавих проектів сільської ради є розробка документації про створення житлового кварталу для учасників бойових дій у зоні АТО. Для них і сільська рада, і територіальна громада завжди спричиняються благочинністю та гуманітарною допомогою. До того ж, у зоні АТО на цей час перебувають троє їхніх земляків: В. Добросинець, О. Жуков, А. Мартинчук. Тож сільська рада намагається у такий спосіб подякувати своїм захисникам.
Головний освітній центр
Школа в Кунині була започаткована священиком М. Бачинським, який у 1847 році заснував приходську дякову школу, а в 1861 році — було збудовано маленьку чотирикласну. У 1893 році директором школи був В. Решетилович. Відомо, що Іван Франко, буваючи в Кунині в отця Василя Загаєвича, заходив до В. Решетиловича, підтримував із ним дружні стосунки. З часом стосунки з Решетиловичем стали такі дружні, що на вакації приїздила із дітьми дружина І. Франка.
У 1920 році в селі було відкрито початкову комплексну школу, яка
називалася Українська народна школа. Навчання велося укра-їнською мовою двома молодими вчителями Євгеном та Марією Градюками. Їхнім девізом були слова: «Науку водою не втопиш, вогнем не спалиш». З кожним роком дітей ставало більше, тому школа не вміщала всіх бажаючих. У 1935 році було куплено землю у селянина Тимка Лосина, знатного господаря, і закладено фундамент нової школи. І 1939 року збудовано перший поверх за кошти, зібрані зі селян, де навчалося 86 учнів.
У 1941 році «енкаведисти» заарештували священика М. Долошицького і директора школи Є. Градюка. Доля директора склалася трагічно. Його замордували у застінках Жовківської тюрми, а у школі зробили катівню, потім її спалили, щоб замести сліди злочинів. Після 1945 року було відновлено роботу семирічної школи. Трагічна доля спіткала і директора В. Тиблевича. 1958 року директором школи стає П. Лемішко і працює до 1973 року, продовжуючи будівництво школи. Збудована школа на 220 місць є діючою до сьогоднішнього дня.
Від 1976 до 1982 рр. директором була С. Кудик, яка багато зробила для наведення благоустрою шкільної садиби; заасфальтовано шкільне подвір’я, посаджено березовий парк, зміцнено матеріальну базу, закуплено костюми для учасників хору, який виборював не одне призове місце в обласних оглядах. У 1983 – 1987 рр. директор П. Грень організовував туристичні поїздки: Вільнюс-Рига-Таллін; Львів-Ворошиловград-Краснодон; Москва-Санкт-Петербург і інші.
Від 1987 року і до сьогодні директором школи є Неоніла Гнатюк. За її правління вдалось зміцнити матеріальну базу школи: перекрито дах, оновлено фасад, замінено вікна, обладнано їдальню.
Головне кредо дирекції — навчання і виховання учнів. Але так, як Неоніла Олексіївна, окрім викладача математики, є ще директором, то відповідає і за комфорт, і за затишок. «Мабуть, — зауважує пані Неоніла, — з утеплення школи можна писати цілу історію (сміється – ред.). Так як у школі є усі види опалення: і пічне, і батареї, і тени в стіні замуровані, і сучасні електричні конвектори. Оскільки класи у школі надзвичайно високі, а печі не нагрівали їх, то щоразу дирекція шукала кращого теплоносія… Щоб і дітям, і вчителям було затишно і привітно навчатися, й навчати, велику допомогу надають самі батьки, сільський голова, спонсори. Приємно, що багато учнів, закінчивши школу, повернулися викладати той чи інший предмет у своє рідне село. І шкільний поріг радо їх зустрів…
Неповторна країна малечі
Дитячий садок – це невтомна й самобутня країна малечі. Це той світ, у якому дитина живе в найважливіший період свого розвитку. І від того, як їй тут живеться, залежить не лише її майбутнє, а й майбутнє всієї країни. Адже, перше семиріччя в житті малюка — найважливіше. Воно є основою для подальшого життя, у ньому закладається фундамент для здорової, сильної волі в почуттях, думках, вчинках і прагненнях.
Завдяки Ользі Пічкур, Кунинський дошкільний заклад є тим місцем, де волелюбні, активні дітки почувають себе затишно, в якому цікаво та приємно робити нові кроки. Тут діти не лише весело проводять час, але й отримують перші життєві навички, пізнають світ через гру, розвивають свої творчі здібності, стають здоровими і міцними духом, знаходять перших друзів.
— Для нашого садочку дуже важливо зберегти атмосферу затишку і тепла, зробити все можливе, щоб дітям було приємно приходити до нас, — підкреслює Ольга Григорівна. — Тому все цікаве та незвичне вихователі стараються робити разом із вихованцями, і меблі та матеріали для занять виготовлені із натуральних матеріалів. У садочку лунають народні пісеньки, які проспівують малюкам вихователі. І заняття в закладі діляться на ритми – ритми дня, тижня і року.
Тож створення психологічного комфорту для дітей, оптимальних умов для повноцінного розвитку їх особистостей, творчого мислення, фантазії, уяви, пізнавальних здібностей є постійною турботою колективу закладу. Кожен вихователь проявляє свою майстерність, неповторний, індивідуальний стиль роботи.
СВІТЛИЦЯ ТВОРЧОСТІ СЕЛА
Художня самодіяльність у с. Кунині розвивається в своєму унікальному творчому руслі. Народний дім став справжньою світлицею пісенного, розважального та акторського життя сільської громади. Завідувач Народного дому В. М. Шостак спільно з художнім керівником М. П. Юрочко завжди намагаються створити атмосферу свята у рідному селі. Урочисті події, роковини чи свята регулярно втілюються у концертах та культурних заходах. Діють творчі гуртки: пісенний колектив «Кунинчанка», танцювальний гурток та драматична трупа. Остання є справжнім відкриттям творчої діяльності в с. Кунині. Адже власним драматичним театральним гуртком може похвалитись не кожне село на Жовківщині. Акторами є дорослі та молодь. До репертуару входять класичні п’єси відомих українських митців.
Окрім цього, Народний дім є осередком розваг для молоді села. Період дозвілля, а особливо восени та взимку, у який молодь весело проводить час за інтерактивними вечорами та спортивними іграми, за ініціативи завідувача НД В. Шостака.
Збирач і хранитель історії села
Бібліотека у селі є найбільш доступним культурним закладом для місцевої громади і виконує чимало місій. Це своєрідний довідковий, інформаційний та освітній центр. Кожний кунинчанин, який переступає поріг книгозбірні, поринає у чарівний світ книг. Бібліотека організовує свою роботу, виходячи із соціальних та життєвих потреб кожного члена громади. Сьогодні — це центр духовного спілкування, серце усієї місцевої громади.
Батьківщина для кожного починається з рідної домівки, чистої роси, материнської пісні, рідної мови. Щоб по-справжньому любити свій край, треба його добре знати, і саме такі знання є своєрідним містком, що єднає покоління. Враховуючи інтерес відвідувачів до подій минулого, колишніми завідувачами Марією Плютою та Марією Юрочко велася, а Любов’ю Марушкою продовжено клопітку пошукову роботу, основою якої є вивчення історії села, збирання легенд, переказів старожилів тощо. В результаті цієї роботи, зібрані унікальні матеріали з історичного минулого та сьогодення села, його звичаїв, традицій. Цей заклад – збирач і хранитель історії села. Якщо немає літератури, то є люди, які творили історію Кунина, є фотодокументи. В Кунині живуть люди, які увійшли в історію, їх треба знати, поважати і пам’ятати. Все це має величезне значення для майбутніх поколінь, адже хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього. Кунинська бібліотека працює тільки на благо читача. Для цього в тісному контакті співпрацює з усіма категоріями жителів села і постійно турбується про те, щоб задовольнити всі запити користувачів.
Виховання людини і осягнення вічності
Перші відомості про село Кунин були вже у 1547 році, коли була побудована невелика дерев’яна церква Святої Трійці. Церква мала один купол, стіни були з дерева. Посередині — вівтар, накритий лляним обрусом. На престолі — Євангеліє в золотій управі, золотий ручний хрест. На видному місці був образ Святої Трійці у різьбленій рамі. Іконостас теж різьблений. Царські ворота зроблені у вигляді виноградної гілки. Подвір’я було велике, на ньому був цвинтар. З досить грубих обрусів зроблена огорожа. На подвір’ї з правої сторони стояла дзвіниця, де було 6 дзвонів. Вона служила і оборонною башнею, бо крім дзвонів стояли порохові пушки.
1682 року церковний комітет вирішує будувати нову церкву. У 1683 році отці з Крехівського монастиря поблагословили місце для побудови нової церкви і посвятили перший камінь. Так почали будувати нову трикупольну дерев’яну церкву Святої Трійці. Будівництво йшло повільно, робили все вручну, праця була дуже важкою і тривала 10 років.
У 1821 році церква згоріла. Від 1848 до 1864 рр. йшло будівництво нової церкви, і в 1866 році її освячено на честь святої Покрови. У листопаді 1893 році на роботу у церкву Покрови Пресвятої Діви Марії був скерований Василь Загаєвич. Невдовзі частим гостем Загаєвича став Іван Франко, який був його гімназійним другом.
13 грудня 1976 року церква знову згоріла. З 1990 року розпочалося спорудження нової церкви за ініціативи о. Михайла Осідача, будівництво якої завершено у 1995 році. До речі, о-митр. Осідач був великим лікарем-хірургом, до того ж цілителем. До нього у свій час не один звертався по допомогу, яку він надавав безкоштовно. Ця людина поєднувала у собі унікальний дар цілителя як душевних, так і тілесних недуг.
Сьогодні цей величавий храм слугує тим місцем, де кунинчани йдуть зі своїми бідами і тривогами, а також у ньому відбуваються і катехитичні науки для молоді й дітвори, і прекрасні дійства до різних свят. У ньому вони виховуються і, водночас, осягають вічність…
Окрім душевних недуг, лікують і тілесні…
Так, як «храмом душевних недуг» ми називаємо церкву, мабуть, можна назвати храмом тілесних недуг ФАП на селі. Адже сюди про допомогу звертаються чи не найбільше. Особливо в осінньо-зимовий період. Лікарська амбулаторія сімейної медицини в Кунині, що прийшла на зміну ФАПу, займає чи не останнє місце в районі. Тут працюють фахові спеціалісти, щоправда, кунинцям для повного укомплектування бракує терапевта та дитячого лікаря.
Але найголовніше, що тут діє сучасний стоматологічний кабінет. Погодьтеся, нині далеко не в кожному селі щодень може приймати лікар-стоматолог. І молодий лікар-стоматолог, ще й до того завідувач Володимир Підгородецький, маючи власний кабінет, лікує селян охоче. Тут тепло, затишно, світло, є водозабезпечення. До послуг відвідувачів — сучасне зручне стоматологічне крісло, яке повністю повторює анатомію тіла, із новітньою стоматологічною установкою. На ньому лікування проходить швидко та майже безболісно. «У цьому кабінеті у пацієнтів виникають зовсім інші відчуття», — зауважив голова села Богдан Іванович. — «А найголовніше, що у молодого покоління формується свідомість, що до стоматолога можна і треба приходити».
СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО
На території сільської ради активно розвивається аграрний сектор. Тут діють великі приватні підприємства та орендарі. Свою діяльність вони спрямовують як
на рослинництво, так і на тваринництво. З них — ТзОВ «Кунин», «Лендком», «Леонардо». Угода та співробітництво з великими аграрними концернами приносить вигоду сільській раді й людям, котрі здають в оренду свої паї за хорошу платню. На території ради зосереджені дві свиноферми, де вирощують в’єтнамських свиней
— СВГ «Герус» та ТзОВ «Кунин». Раніше тут була ферма ВРХ «Велес», але її закрили. Та, незважаючи на це, сільське господарство в Кунині розвивається своїм поступальним шляхом у напрямку НТП.
СТАВКИ – ПЕРЛИНА КУНИНА
Найпривабливішим місцем у селі є ставки. Вони займають площу 192 га, орендуються підприємцями І. М. Михняком (ТзОВ «Кунин»), Б. Б. Балущаком (рибне фермерське господарство «АКВА»), В. Г. Герусом (фермерське господарство «Лан») та іншими. Перші ставки були закладені в 1960 р. і будувалися до 1970 р. Водопостачання відбувається із двох річок, які витікають із узгір’я Красного Верху. Ставки використовуються для розведення промислової риби – коропа, сріблястого карася. Окраїни ставка займають осока, хвощ, ірис, стрілолист, частуха. Це рослини, які при зниженні рівня водойми переходять жити на сушу. В більш віддалених місцях від берега розростається очерет, рогіз, тростина.
Сьогодні ставки – основний потенціал рибного господарства села. Приватні підприємці піклуються про водойми і отримують хороший дохід від реалізації рибної продукції. Ставки та рибне господарство — були, є і будуть унікальною особливістю с. Кунина.
ЗА ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ
Спортивне життя кунинської територіальної громади завжди залишається на рівні своїх потенційних можливостей. Головним народним видом спорту є футбол. За честь рідного краю змагаються у районній першості ФК «Кунин» та ФК «Хитрейки». Варто відзначити, що вагому підтримку футбольним командам надає сільська рада, виділяючи щорічно певну суму грошей на утримання команд. Для прикладу, цього року така виплата становила — 5 тисяч гривень.
Окрім цього, розвиваються нові футбольні проекти. Зокрема, у с. Хитрейках капітан футбольної команди села, депутат сільської ради Р. Онишкевич організовує юнацтво до футбольних тренувань. Натхненник намагається створити футбольне майбутнє сільського, районного футболу. Ця ідея буде запущена сповна у наступному році, до цього долучилася і сільська рада, котра надала приміщення для постійних тренувань. Зараз планується ремонт та облаштування футбольного залу для молодого футбольного покоління.
Важливим здобутком для футбольного життя громади став тріумф ФК «Хитрейок» у Кубку Незалежності в другій лізі Жовківщини Західної зони, а також перемога у чемпіонаті району. Нещодавно відбулось нагородження призерів районних турнірів та чемпіонатів, серед яких наша Федерація футболу Жовківщини відзначила успіхи і команди с. Хитрейок.
Підготували Віталій СЛУКА,
Зоряна ГУМНИЦЬКА.
