Головна Культура В українській вишивці втілено дива народної вигадки, фантазії

В українській вишивці втілено дива народної вигадки, фантазії

17
0

Українська народна вишивка

Українська вишивка – це орнаментальна скарбниця колективного генія. В ній втілено дива народної вигадки, фантазії, геометризований метод зображення краси землі, природи, сонця,  людини.

Вишивкою займались і займаються в кожній селянській сім’ї. Популярною вона була і буде в міському середовищі.

Вивчення вишивки, її аналіз у соціальному аспекті пов’язані з основним автором – жінкою.

Відомо, що найкраще вишивальна нитка лагяє на давнє домоткане полотно. І тут дуже знадобилися жіночі здібності, жіноча працьовитість для отримання такого полотна.

Наші довгожителі можуть пригадати, як вони колись зі своїми бабусями та прабабусями вирощували коноплю та «льон дрібненький». Коли рослина дозрівала, то наша працьовита жіночка брала коноплю та «льон дрібненький», перевеслом зв’язувала горстку, мочила в сажівці, яку сама викопала при березі річки. Коли ж горстка під вагою дерноги добре намокла, тоді наша жінка заходила в сажівку, обережно витягувала з води горстку, розгортала її і ставила верхівкою до неба, до сонечка, на травичці знову ж таки при березі річки для висихання.

Подальший час горстки пролягав через терницю, кужіль, веретено, мотовило,  аж тоді,  готовим пасмом в 24 нитки, лягав на ткацький верстат.

Нарешті, наша славна трудівниця, виконавши важку, але радісну працю, отримує домоткане полотно, яке мочить у чистій воді і стелить на травичці проти сонечка стільки разів, допоки полотно не стане білесеньким.

Далі вона в свої «золоті руки» бере магільницю і на дерев’яному бомбетлі малює своє полотно, доки воно не стане, як карта, рівнесеньким. Нарешті можна приступати до вишивання.

Починаючи з середини ХІХ ст.  вишивка стає об’єктом дослідження в Україні. Іде процес нагромадження фактологічного матеріалу, формування критеріїв наукової його оцінки, створюються приватні колекції вишивок, комплектуються збірки музеїв, що відкриваються у ряді міст України. Це музей художньої промисловості (1874) та Етнографічний музей при науковому товаристві ім.  Шевченка (1895) у Львові. Ініціаторами збирання колекцій виступили І. Франко, В. Шухевич, М. Зубрицький та інші. При активному сприянні таких культурних діячів, як Л. Українка, М. Біляшівський,  О.Сластіон, фонди музеїв Львова поповнилися цінними збірками з центральних районів України.

Сьогодні вишивка розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції: естетичну, пізнавальну, комунікаційну. Це показовий вид мистецтва, який зберіг і доніс до нас, і стверджує подальший розвиток орнаментальної, графічної, живописної культури народу, краси її художньої мови, Вишивка необхідна сьогодні не менше, ніж у минулому, в наш час зростає її художньо-культурна цінність.

Марія Іллівна Саджениця закінчила Київський педінститут, жовківчанка. Тривалий час працювала у Жовківській спецшколі-інтернаті для дітей із вадами слуху. Хобі – вишиття. Найкращі її роботи є і в Америці, це альбом і скатертини, вишиті нитками дмс.

Нині Марія Іллівна втілює чергову мрію в життя — працює над вишиттям чоловічої краватки. Пані Марія радо поділилася історією української вишивки з читачами газети «Відродження».

Підготував Василь ГУЛЬГУН