Елегія
На власну долю нарікати гріх,
Допоки є над нами вічне небо.
Зірок у ньому вистачить на всіх —
Якась для мене, а якась для тебе.
Цей білий світ — то наш великий дім,
Його ділити нам яка потреба?
Ти чуєш, як птахи співають в нім —
Якісь для мене, а якісь для тебе.
Присядь на землю і торкнись трави,
Відчуй природи суть благословенну,
Це все твоє — цілуй, вдихай, живи!
Але залиш цю радість і для мене.
Яка різниця, хто ми й звідкіля,
Чи щедра наша доля, чи нужденна,
Однаково наріжеться земля,
Колись для тебе, а колись для мене.
І, залишивши скам’янілу плоть,
Полинуть душі в недосяжне небо.
І на суді спитає з нас Господь,
Спитає з мене і спитає з тебе.
І ось коли ти правду цю збагнеш,
То легше стане жити й помирати.
І рідним братом ти мене назвеш,
І я в тобі свого відчую брата.
Анатолій Матвійчук.
