Головна Поезія Поезія Василя Кобилюха: Гострімо розум

Поезія Василя Кобилюха: Гострімо розум

7
0

В молитві «Вірую» у словах «Чаю восресения мертвих…» сучасні перекладачі  тлумачать слово «Чаю…» як «очікую».

 Василь Кобилюх, «Праукраїна і санскрит» — с. 197

 

Кобилюх — наш санскритолог —

Шлях до правди всім відкрив.

Як досвідчений психолог —

Мудрість предків оновив.

Скарб безцінний передав,

Мов святий дороговказ.

Аби світ весь таки знав:

Дурилюдство — ницих сказ!

А дар Божий, що є в нас —

Гріх великий, як згубити.

І величне, без прикрас,

Мусим повсякчас творити.

Щоб хулителі Вкраїни

Душу гідну не вснітили —

Маєм вирватись з руїни

Й будемо достойно жили.

Тож, відновлюймо духовність

Й молитвами дух підкуймо!

Скрізь знівечмо марнословність

Та глумливе знівелюймо.

Визнаваймо й прославляймо

Воскресіння мертвих теж.

Людоньки! Та ж розум маймо —

«Хуцпа» згубна є! Егеж!

Бо навіщо те чекати,

Що ніколи не прийде?

Треба бздурні відкидати

Й мудрих — слава віднайде!

 

Гострімо розум!

Розминутись з розумом,

                                — то зрада,

Та його набути —

                            теж проблема.

І тому байдужим всім — порада:

Хай вас не хвилює ця дилема.

Розум не дарує завжди щастя!

І, бува, приводить до розпуки.

Хоч немало з ним

                    таки щось вдасться,

Але і штовхає нас на муки.

Дуже часто є тягар великий,

І ти зачахаєш від знемоги.

Не буває тільки-бо безликий,

Та не прагне, звісно, остороги.

Йде до свої долі — напролом,

Ще й багато може зруйнувати.

Теж бере сокиру, а чи лом,

Щоб себе й своє щось відстояти.

Він завжди, і правда — то рідня,

Що раює аж під небесами.

Й не бува ніколи розмазня

І тому звеличується нами!

Присвячую Сергію Піддубному!

Невтомному журналісту-досліднику та відкривачу, який у своїй книжці «Славетні предки українців» наводить переконливі аргументи, що «богами та пророками євреїв були предки українців». І спростовує, що не греки дали світові міти, героїв і науку. «Насправді вони нічого не мають до
них. То наша, українців, історія. То наша правда, слава і сила!».

Хто пізнає Правду Божу,

Той відкриє добра світ.

Подолає рать ворожу —

Людства здіснить-бо розквіт.

Ну, а ми, як Діти Божі —

Маєм душі відчиняти

І, щоб були Йому гожі,

Мудрістю все дивувати.

Тож доволі, рідні, спати —

Втілюймо Христа веління!

Нумо щастя засівати,

То заслужим на Спасіння.

Величаймо щиро Бога,

Бо він наш таки Пророк.

Й промайне життя дорога —

Через терні — до зірок!

Пора опам’ятатись!

Ми живем — майже в іншій державі,

Яка різко змінила свій курс.

Звироднілці, звичайно, в неславі,

Розтринькують гідний ресурс.

Наші владці усіх надурили —

Пхають вперто у вбивчий союз.

Де мотатимуть нелюди жили,

Та з дурнею змирятись — не мус!

Маєм щиро себе запитати,

Чи здолаєм зелену чуму?

І нарешті доконче пізнати:

Хто є хто? Й відповісти: чому?

Бо в злорадців «не є усі вдома».

Їм на гідність чужу наплювати!

Та політика, звісно, відома:

Бо прийшли, «як і всі» — грабувати!

Й розорити країну дощенту,

Аби більше на ноги не встала.

Ще й діждатись такого моменту,

Щоб сама себе, знай, доконала.

І немає на те оправдання,

Чи винні лихі «воріженьки».

Сталось так: бо нема і єднання,

Та забракло любові до Неньки.

Взомбували нас псевдовождята,

Проростивши у серці зневіру…

Й через те, що ми є байстручата,

Які споганили теж віру.

Ну, а де настає безпорадність,

І поглумлено, дійсно, святе –

Там суспільство

                      впадає у зрадність,

Та бездумно дурниці плете.

Тож, нарешті, проснімося, рідні,

Бо вже ворог кайдани готує.

Будем ниці і вбогі, та бідні,

Якщо ще раз пройдисвіт зґвалтує!

Ярослав ДОВГАНИК