Ступала осінь на поріг — сумна калина,
Із сотні-тисячі доріг — одна єдина
Та, що веде з-поза межі у рай, додому,
Де тепло й затишно в душі і аж до скону.
Повіяв тихий вітерець, куди спішити?
Хіба до Бога навпростець, щоб не грішити.
А сонце світить, аж сліпить, втомились очі.
Життя летить, воно, як мить, і щось пророчить…
Любіть, цінуйте те, що є, і те, що буде,
Господь нам благодать дає, покайтесь люди!
Вдивляюсь в тихі небеса, як в море синє,
Яка Божественна краса на Україні!
Любов ЗЕЛЕНА
