Головна Поезія Поезія  Марічки Дзвінки

Поезія  Марічки Дзвінки

674
0

Живи. Люби. Світи

Який прекрасний білий світ

І в ньому рай — Земля!

Творець сади тут посадив

І заквітчав поля.

Весь світ любов’ю оповив,

Подарував життя.

Немає меж для кольорів

І радості буття.

Людино, з вдячністю схились

Перед лицем Творця.

Покликав в гості сам Господь

Тебе до цардворця.

Сміливо по життю іди.

Люби. Шукай. Світи.

В журбі і щасті пам’ятай:

Вінець творіння —ТИ!

Я — жінка

Я Жінка. Я пісня. Я Лада.

Твоя Богом дана розрада.

Я дому й сім’ї берегиня.

Любові й кохання богиня.

Мелодія серця. Я — доля.

Вино — що смакують поволі.

Мов птаха у небі — я вільна.

Я вітер рвучкий. Я свавільна.

Я полум’я ватри. Я сильна.

Мов небо — мінлива, ваблива.

Така, наче хвиля — примхлива.

Я — море безкрає. Я — нива.

Я тільки кохана — щаслива.

Мов квітка розквітла — вродлива.

Я біла лебідка ласкава.

Весела, мов щира забава.

Я — пташечка сіра у гаю,

Що дзвінко і любо співає.

Вдячний псалом

Я так Тебе люблю, мій добрий Отче!

Ти бережеш мене і дні, і ночі.

Твоє Ім’я святе щодня благословляю.

Я знаю, Ти зі мною, вірно знаю.

Я дякую Тобі за світле щастя,

За віру і любов, і мить причастя.

За небо голубе і зорі вечорові,

За тиху радість, музику у слові.

Я вдячна за дари моєму дому

І за науку у Письмі Святому.

За те, що написав мого життя поему.

За сльози радості в житті моєму.

Усім завдячую Тобі, мій Боже,

Твоїй великій мудрості і силі!

Усе, що у житті зробити мрію й зможу —

Лише з Тобою буде серцю милим…

Сині небеса

Пейзажами земними зачарована,

Дивлюся я у сині небеса.

Любов’ю милосердно обдарована

Живить мене божественна краса!

Огорнута земля святою благістю.

Сповита, мов народжене дитя.

І я молюся, причастившись радістю

У всесвіті розквітлого життя.

Морями вселюбові розливається    

Небес нерукотворная краса.  

У купелі небесній очищаюся —        

Усім прощають сині небеса…  

Де грань ота між «вчора» і «сьогодні».

Між теплим і холодним почуттям.

І словом тим — що кануло в безодню.

І кроком тим — що змінює життя.

Ще вчора небо ясно голубіло

І обрій золотився вдалині —

Сьогодні квіти вкриті снігом білим,

І вітер гонить хмари крижані.

Межа — тонка, невидима, ранима.

Торкнешся — і струною забринить.

І кожен рух у просторі значимий.

Від дотику — все змінюється вмить.

Наповнюйте, плекайте світ любов’ю —

Високим, світлим, ніжним почуттям!

Для неї не шкодуйте поту й крові,

А як потрібно — навіть і життя.

 Марічка ДЗВІНКА