Іван Кожушко, пенсіонер:
— Два місяці поспіль засинаю і прокидаюся «під телевізор». Починаючи з Водохреща, від голубого екрана практично не відходжу, інша робота не береться. Моніторинг подій з Майдану, обласних центрів і купа заспокійливих ліків, бо не можу прийти до себе.
Дожили до найстрашнішого – вбивають людей, які щиро прагнуть змін на краще й за те, що вони українці. Не можу заспокоїтись через ганебну смерть львів`янина Юрія Вербицького, якого нагло викрали з лікарні й закатували, а констатували, що помер від переохолодження. В. Івасюка знищили за українську мову і пісні. Що це? Повернулись часи диктатури і переслідувань?.. Вбивають людей, глумляться над усім українським… Хто виховав і підготував таких нелюдів? Хто видає такі злочинні накази? Хто «під копірку» судить мирних демонстрантів? Люди, хіба ж це влада?!
Отак, дожилися на двадцять третьому році незалежності України. Зичу усім здорового глузду і закликаю Кобзаревими словами: «Схаменіться, будьте люди, бо лихо вам буде…». Хай Бог нам допомагає!
Тетяна, 50 років, директор ПП:
— Я думаю, наш народ гідний кращого життя. Гідний кращого керівництва. Дуже шкода, що наша незалежність здобута без однієї краплі крові. Що, ми, українці є толерантний народ, ми можемо дати собі раду, можемо вирішити питання цивілізовано. Мабуть, за це треба розплачуватися. І дуже шкода, що наша влада усього цього не розуміє. Приходить під одними гаслами, а діє зовсім навпаки.
Я дуже співпереживаю за тих людей, що на Майдані, я сама би була там, якби мені тільки дозволило здоров`я. Мої діти там були. Надія на здоровий глузд і на Бога. Надіюся і вірю, що усе буде добре, і кров більше не проллється. Адже там стоять діти – наше майбутнє. Щоб цього не було більше допущено. Вірю, що у наших дітей і внуків буде краща доля.
Богдан Пахолок, 48 років, непрацюючий:
— Людям набридла брехлива влада, корумповані її структури, що не працюють для народу, а виконують вказівки згори. Вже несила терпіти можновладців, що знищують Україну, її майбутнє. Тож мирний спротив стає закономірним, а поштовхом до цього був владний обман щодо вступу в ЄС.
Замість того, щоб реагувати на думку народу, влада заговорила по-іншому – мовою сили та репресій. Як учасник Євромайдану, як людина, що відчула його енергетику, можу сміливо констатувати: ці люди не здадуть своїх позицій, вони стоятимуть на смерть, хай як це пафосно не звучить. Мусимо боротися, відстоювати свої права і свободи. За нас це ніхто не зробить.
Степан, 38 років, приватний підприємець:
— Я був три дні на Київському майдані, на жаль, затриматись на довше не маю змоги. Ці люди не відступлять, допоки їх не почують. Зважаючи на останні події, які ще більше штовхають не здаватись, вони не покинуть Майдан. Піти зараз – не досягти нічого. Ми, українці, народ витривалий, загартований. Ми не підкорялись тоді, коли з нас знущались вороги, то й сьогодні не віддамо Україну вже «нашим» ворогам. Підкорятись далі владі не можна, адже вона відстоює лише свої інтереси. Наш народ гідний кращого. Ми не можемо бути рабами у своїй державі. Я закликаю всіх, у кого є можливість, їхати до Києва. Ми там потрібні. Сьогодні лише так можна захистити свою країну.
Матвій, 38 років, робітник:
— Мені довелося побувати в Києві на майдані і водночас бути охоронцем на Грушевського. Що я відчував? Передати словами неможливо. Мабуть, кожен, хто є там, те саме може сказати. Нам навіть мороз не був такий сильний і страшний. Ми змінювалися, щогодини можна було піти погрітися. Кожному надається змінний одяг, утеплений. Люди спокійні, виважені та толерантні. Усюди панує порядок.
Були миті, коли я стояв і думав: за які переконання чи ідеологічні погляди стоять беркутівці, і що з ними буде далі. Адже рано чи пізно усе скінчиться. Ми, звичайно, відстоюємо майбутнє своїх дітей і внуків і будемо стояти до кінця. Дуже багато людей приїжджає просто, щоб подивитися і пофотографуватися. Звичайно, я їх не засуджую, так як кількість — теж добре. Але більшість їдуть, стоять, мерзнуть, і у них чіткі визначені думки та дії. Вони вже назад не звернуть. Я теж збираюся знову їхати. Я всім серцем і душею з Майданом.
Марія, 31 рік, учитель:
— Сьогоднішня влада, у прямому розумінні, знущається з народу. Усе, що відбувається з людьми на Майдані, – це приниження гідності кожного українця. У жодному разі не можна застосовувати фізичну силу. А що робиться сьогодні? Це наші з вами діти, батьки, рідні… Чому ми, українці, йдемо проти своїх? Ми мусимо об`єднатися. Тільки разом ми досягнемо бажаного результату – не допустимо сьогоднішню владу для продовження керівництва нашою країною. Зараз вони керуються не законом, а власними інтересами, через які незважають на простих людей. Вихід із цієї ситуації лише один – остаточна зміна влади. І тільки тоді, коли Україною керуватимуть люди, які дбатимуть за народ, ми зможемо справді змінити наше життя.
Я дуже переживаю за людей, котрі стоять на Майдані. Навіть, якщо спочатку погода сприяла їм, то сьогодні – дуже важко. Але незламний дух патріотизму та національної ідеї не покидає їх. Це наші Герої!
Олеся, студентка:
— Мирні акції, які зініцювали студенти ще у листопаді, підтримуючи євроінтеграцію, нині переросли у всенародний супротив. Два місяці десятки тисяч людей у центрі держави влада «не помічала» і працювала у звичному режимі.
Побиття студентів мобілізувало майданівців. Перші людські жертви на мирній акції протесту обірвали терпець народу. Коли проводжали вбитого вірменина Сергія Нагояна, який гарно розмовляв українською мовою і цитував Т. Шевченка, я не могла стримати сліз. З ним прощалися, як з героєм під гімн України.
У правителів, на мою думку, не вистачає здорового глузду (це їхні діти чи родичі гинуть на барикадах). Ну, як так – не прислухатись до народу? Мені страшно за тим, що спостерігаю, але я горджуся своїм народом. Тепер зрозуміла суть привітання «Слава Україні!».
Цілковито підтримую людей, які так гаряче протестують, бо не хочуть дати закласти собі ярмо на шию. Репресії, дебільні закони, ще більший тиск… вороття назад немає. Тримаймося, підтримуймо один одного, молімося і будьмо єдиними!
