Максимально зосереджена, коли справа стосується роботи. І спокійна, замріяна під час просто розмови про щось звичне, буденне. Анна Михайлівна Горбань обрала для себе одну з найекстремальніших медичних спеціалізацій — акушерство і гінекологію. І знайшла себе. Більше чверті століття вона перебуває у неофіційному ТОПі лікарів Жовківського пологового відділення, у якому бажають народжувати вагітні. Звичайні й ускладнені пологи, величезна кількість особливих клінічних випадків, ціла армія жовківчанців і не тільки, які з’явилися на світ під її наглядом. А бували і ситуації «на межі», після яких подружжя красномовно називало маля Анною…
Відволікатися від напружених чергувань, які почасти тривали добами, акушеру допомагало хобі. Мабуть, Анна Михайлівна могла би читати лекції з мистецтва в’язання. Ще полюбляє розгадувати кросворди, читає прозу, до душі гумор, щедро приправляє мову цитатами, словом, професіонал у своїй справі та ерудована співрозмовниця…
— Анно Михайлівно, Ви — корінна жовківчанка?
— Так. Я народилася і виросла тут. Хочу додати, що в батьків нас було багато. І мати усіх поставила на ноги. В ті часи це було важко…
— Розкажіть, будь ласка, чому Ви обрали саме цей фах?
— Після закінчення школи вступила у Львівський медінститут на педіатричний факультет і в 1957 році пішла за скеруванням працювати у селище Підкамінь Бродівського району. А вже через рік повернулася у Жовкву і розпочала свій трудовий шлях тут, у рідному місті, дільничним терапевтом, педіатром і хірургом за сумісництвом. Так, як акушер у Жовкві був один, часто на виїздах доводилось когось підмінити. Вчилась, читала багато літератури, проходила різні курси, поступово ввійшла в акушерство. З 1963 року працюю акушером-гінекологом.
— Що найголовніше у цій професії, на Вашу думку?
— Це — психологічна, фізична й емоціальна витримки. Фізична — бувало тижнями я могла не приходити додому. Психологічна — доводилось у різних ситуаціях побувати. До 90-х років діставатися до населених пунктів було важко. Пригадую, як одного разу довелось приймати пологи на Фійні-Майдан. Це було взимку, хуртовина, усе замело снігами. Чоловік на санах повіз нас до свого дому. Сім’я була бідова. З Божою поміччю маля народилося здорове. То чоловік на радощах пригощати став… Бували різні пригоди впродовж моєї праці. Але я була щаслива вже тим, що
завдяки мені вдавалось врятувати і матір, і маля. І це, мабуть, головне.
У час, коли я тільки почала працювати в районі, за рік приймалося до 3,5 тис. пологів. Сьогодні — майже одна третя від того. Тоді породіллі перебували в пологовому відділенні тиждень, бувало і більше. Малечі було багато. Умов, як таких, не було. Опалення ще пічне… Сьогодні, спостерігаючи за своїми вихованцями, я тішуся. Вони таки працюють в хороших умовах.
За свої роки я прийняла десь 60 тис. пологів. Це багато. Я пройшла тернисту дорогу свого дитинства, тому я ціную кожен день, кожну мить і кожне врятоване життя. І щаслива тим, що мене пам’ятають люди.
— Із позиції лікаря-професіонала — що б Ви побажали жінкам, можливо, від чогось застерегли?
— Мабуть, бути розумними у ставленні до свого здоров’я, більше цікавитися ним. І шанувати його. Профілактичні огляди обов’язкові.
— Сьогодні, маючи лікарський стаж понад півстоліття, із чим хотіли б звернутися до жінок?
— Шановні жіночки! Народжуйте більше дітей. І не робіть великих перерв між пологами. Тому що через пару років ви захочете мати другу чи третю дитину, а це вже проблематично. Важко. Я — за великі сім’ї.
— Ви — щаслива людина?
— Так, я щаслива. Мабуть, тим, що мені ніхто не дорікне меркантильністю. Пригадую один випадок. У поважного пана внучка народжувала. І ось опісля пологів дідусь підходить до мене і каже: “Пані, що я Вам винен?”. Я йому відповідаю: “Ви знаєте — те, що найменше вартує і найдорожче ціниться”. Він став і так довго дивиться на мене. А далі питає: “А що це?”. А я відповідаю: “Звичайне слово — “дякую”. Для мене мірило життя — це не матеріальна сторона.
— Анно Михайлівно, Ви віруюча людина?
— Так. Адже, людина, яка вірить в Бога, ніколи кривди не зробить комусь. Ельдар Рязанов у свій час, коли його спитали, чи він вірить в Бога, відповів, що є вища сила, в яку людина вірить. Амосов, знаменитий кардіохірург світового значення, на запитання, чи вірить він у Бога, ствердно сказав: «Так, я вірю».
Коли йду на операції, я звертаюся до Бога, щоб він мені допоміг. І по завершенні я дякую Йому за цю допомогу.
— Дякую за змістовні відповіді. Напередодні Дня матері щиро хочеться Вам побажати міцного здоров’я, любові від найрідніших і сказати велике СПАСИБІ за Ваше служіння людям.
Зоряна ГУМНИЦЬКА
