Головна Цікаво Юрій ПУТАС:«Ми — українці, ми — міцні духом!»

Юрій ПУТАС:«Ми — українці, ми — міцні духом!»

14
0

«Хто він такий? Що це за пан?». Подібні запитання нам ставлять люди, котрі отримали продуктові набори від Юрія ПУТАСА. Якщо лаконічно, то можна сказати так: українець, патріот, благодійник, підприємець, музикант, спортсмен…

Той, хто вирішив у 18 років, що він чоловік, а, отже, не може просити у батьків грошей, і сам розпочав заробляти. І в малослівного, але беручкого хлопця усе вийшло. Він відкрив маленьку продуктову крамничку, а згодом маленьку справу перетворив у більший бізнес…

Та щоб зрозуміти суть людини варто поставити їй хоча б три запитання.

Запитання перше:

— Юрію, Ви давно фінансуєте та просуваєте документальні
фільми про Шептицького, підтримуєте театри, спортивні заходи і т.д. А ось недавно і взагалі побили рекорди у благодійності. Особисто роздали біля двох із половиною тисяч пасок, а ще близько п’яти тисяч масок, самі власноруч спакували 200 великих продуктових наборів… Навіщо Ви це робите?

— Спочатку скажу про Андрея Шептицького. Ця дивовижна постать, надважлива взагалі в становленні України. Він для мене — як духовний наставник. Знаєте, Шептицький був заможною людиною, але він свої статки витрачав для розбудови української держави, для навчання її передової еліти.

Щодо тих моїх добродійних вчинків, то це не є щось особливе. Думаю, допомагати потребуючим повинен кожен. Кожен, хто має хоч найменшу можливість. Бо не можна радіти чи милуватися достатком, коли по сусідству з тобою живе людина, котрій не вистачає елементарного. Адже навіть мінімальна підтримка може стати поштовхом комусь до важливого. Я вважаю, якщо ти дійсно свою землю любиш — живи тут і роби так, щоб людям довкола тебе жилося краще.

Запитання друге:

— А хто Ваші батьки, діди? Де ви народились?

— Батьки мої — далекі від комерції люди. Я народився у Львові. Моя мама працювала на будівельному підприємстві, яке розбудовувало Сихів та інші райони міста Львова. Батько  був теслею. Мій дідусь по родовій лінії мами, Іван Ганкевич служив у формуваннях Українських Січових Стрільців та в Українській Галицькій Армії. Там також служила й бабуся Єфросинія. Іван Ганкевич організовував «Просвіту», хати-читальні на Старосамбірщині, завжди організовував вшанування пам’яті вояків.

Одним словом, мій дідусь справив на мене враження на все життя. А ще дід Іван мав велику бібліотеку і вважав, що музика також гарно виховує людину. Тому, нас  із братом віддали до музичної школи. Я закінчив Львівське музичне училище. Отож, став дипломованим музикантом і диригентом…

А ще, як і більшості хлопців, мені захотілось стати сильним, тому записався на бокс. І у боксі, можливо, навіть трохи несподівано для себе, досяг дуже непоганих результатів — виступав за збірну України. До слова, у 1993 році на республіканських змаганнях мені довелося вперше поз-магатися з Володимиром Кличком, це був турнір у Кузнєцовську, де я виступав за Львівщину, а Володя — за місто Бровари. Потім були й інші бої з цим боксером.

Згодом вступив до Тернопільської академії народного господарства. То за основним фахом я — економіст.

Запитання третє:

— Ви створили громадський проект «Духовна Україна», а чому той РУХ  Ви назвали  саме «Духовна Україна»? Ви ж — підприємець, прагматична людина…

— Можете вважати мене ідеалістом, але я прагну, щоб між нами у всіх стосунках домінували цінності. Духовні цінності. Людина, котра не краде, не грабує, не обманює власний народ, повинна мати шану серед інших. І якщо така людина каже, що вона атеїст — то вона однак є ближчою до Бога, ніж той, хто перехрестився і поцупив чужого гаманця або взяв із бюджету міста чи області.

Коли я створював робочі місця, (сьогодні їх вже — біля тисячі), я не думав про те, щоб нажитися.  Мене вчили змалку, що чоловік мусить працювати. І якщо він може зробити чогось багато корисного не тільки для себе, то він зобов’язаний це робити. Ми з братом створили Галицький соціальний ярмарок, де можна купити за вигідною ціною продукт малозабезпеченій людині. Тут створені умови, де за найнижчими орендними цінами можна винайняти собі робоче місце і приїхати з району туди, щоб продавати свій товар у Львові. Я й надалі планую створювати більше робочих місць для людей.

Я не хочу жити в чужій країні. Я не хочу, щоб  колись на чужину поїхали мої два сини. Нас зараз деморалізують, підривають впевненість у собі, у своїх силах. Не даймося! Ми — нація сильних людей! Українці — сильні духом. А, як казав Андрей Шептицький, саме духовність є опорою держави. Тож будуймо разом і надалі Духовну Україну. Міцну Україну.

Олесь ГІРНЯК