На кордоні з республікою Польщею, у мальовничому равському краї, свої пейзажі розкинуло с. Річки. Назву населений пункт отримав від великої кількості потоків, що утворюють, свого роду, дельту рукавів та впадають у р. Чорну. Річки є давнім поселенням, вперше в історичних документах згадується ще 1531 року, а саме в польському Коронному повітовому описі.
Сьогодні Річки — це велике і багате село Жовківського району. Сільська рада включає в себе три поселення: Річки, Рата і Шабельня – останні два в народі названі «царськими селами». Місцева влада добре опікується своїм краєм. На її терторії зосереджені 804 двори, де проживає 2930 осіб. Новообраний сільський голова Роман Володимирович Зінько вміло та конструктивно господарює на рідних теренах.
Сам пан Роман виходець із Річок. Тут він народився, виріс, здобув середню освіту. Після школи 3 роки працював у колгоспі слюсарем. Пізніше в 1991 році вступив до Аграрного університету в м. Дублянах. Здобув вищу освіту за спеціальністю агронома. Далі працював у рідному селі. Чотири роки у ТзОВ «Дружба» на посаді головного агронома, потім перейшов на роботу в СВГ «Клен». 2001 року вступив у магістратуру в Дублянах, закінчивши її з відзнакою. Свою подальшу фахову діяльність Р. Зінько продовжив у ТзОВ «Західний Буг» на посадах керівника підрозділу та старшого агронома. І 13 червня 2013 року був обраний сільським головою. Мовою ентузіазму, лояльності та поміркованості річківський сільський голова зумів налагодити процес роботи та зробити перші вагомі кроки у розвитку території.
НА БЛАГО ГРОМАДИ
Річки – перспективне село. Тут трудиться багато умілих та працьовитих рук, народжуються нові ідеї, плани, проекти. Село розвивається, проте як і в кожному селі вистачає своїх проблем. Розповідає сільський голова Р. Зінько: «На посаді лише кілька місяців, проте зрозумів, що роботи завжди багато. І доводиться стикатися із різними проблемам». Пан Роман каже, що з самого початку розпочав аналізувати усі мінуси та плюси сільської господарки. Прикрим є те, що в селі немає землеупорядника, на вакантну посаду голова усіма силами намагається знайти гідну людину: «Неодноразово звертався до Центру зайнятості, розміщували оголошення в газеті, проте, поки що результату ніякого. Пояснюється це тим, що оклад невеликий і є можливість заробляти більше від прикордонної зони. Кадрові проблеми – це завжди важко, адже сільська рада повинна працювати в повному складі. Попри ці обставини в нас хороший і дружній колектив, який охоче трудитися на благо своїх земляків». За ці кілька місяців було проведено ревізію кошторисної документації щодо старих проектів та було відремонтовано приміщення Народного дому, за кошти сільської ради найманою приватною фірмою. «З горем знайшов фірму, яка згодилась зробити цей ремонт за цінами 2013 року», — каже Роман Володимирович. Також було замінено старі вікна у дитячому садочку на енергозберігаючі. Не забуває сільська рада і про інші, підпорядковані їй села, відтак у с. Шабельні було відремонтовано кілометр дороги. Є плани ремонтних робіт на майбутнє. «Хочемо також відремонтувати приміщення сільської ради, вже підготовлена кошторисна документація»— ділиться війт.
Проблем у Річках достатньо, проте видно одразу, що сільська рада працює. Грошей не завжди вистачає, але роботу виконують за ступенем необхідності, починаючи з найгостріших проблем: «Стараємось співпрацювати з підприємцями. Бюджет за три квартали ми перевиконали на 38 тисяч». Надходження до сільського бюджету відбуваються за рахунок прямих і дотаційних платежів: плата за використання лісу, прибутковий податок з фізичних осіб тощо. У плановій роботі сільської ради є багато майбутніх напрацювань та проектів щодо вирішення основних проблем села: «За невеликий період часу важко зробити багато, проте перша проблема, яку ми бачимо перед собою – одвічна проблема доріг. Дорога до села просто жахлива від Рави до Річок, незважаючи на прикордонну зону. Ми вже зверталися у всі інстанції до Жовківської РДА. Львівської ОДА в Львівавтодор і не покидаємо надій, що будемо почуті. Другою проблемою бачу недостатнє освітлення у селах. Зі збільшенням населення відбувається збільшення енерговитрат та зменшення напруги у конкретній зоні. Це дуже негативно відбивається як на великих промислових об’єктах, так і для окремої людини». Однією з найбільш гострих проблем для Річок є відсутність належного ФАПу. Приміщення орендують за символічну платню (1 грн./рік), а робочий персонал немісцевий, до того ж працюють лише до обіду. За таких умов важко отримати навіть першу медичну допомогу, адже надати її нікому. А сільська рада впливу на ФАП не має, адже це юрисдикція району.
Приємно, що немає проблем із транспортом. Маршрутки їдуть регулярно та за відповідним графіком. Відтак проблеми з доїздом на роботу та назад нема. До інфраструктури села входять: школа (9річна), дитячий садок, Народний дім, сільська бібліотека та ФАП. Активну співпрацю сільська рада веде із працівниками Прикордонної служби. У приміщені сільської ради є навіть «Куточок прикордонника», де можна прочитати про останні повідомлення із цієї служби. Зокрема, в районі с. Річок зосереджена військова Прикордонна застава. Вигідне географічне розташування дає змогу сільській раді вести переговори з польською стороною щодо майбутньої співпраці та залучення іноземних інвестицій. Поки що це лише на словах, проте в недалекому майбутньому громада Річок сподівається на конструктивне співробітництво. Окрім цього, зелений коридор 30кілометрової зони, дає змогу місцевим жителям заробляти гроші на закордонній торгівлі, купувати дешеві авто, а комусь просто заробляти на життя.
ТЕРИТОРІЯ СКАРБУ ЛЮБОВІ ТА ТЕПЛА
Мереживо осінніх барв, краса навколишнього світу дивує, чарує і заворожує людські серця з самого раннього дитинства. Ще зовсім маленькою дитина усміхається до квіточки, дивується, коли «квіточка» летить і це зветься – метеликом. А пташечка «розмовляє» до пташечки і незрозуміло, про що… Серце дитини розкрито для краси і добра. А тому його треба наповнити красою, щоб було мудрим і добрим. Щоб було щедрим і щирим. Щоб випромінювало світло і тепло.
Жовтокоса осінь святково вистеляє килимки з жовтобагряних листочків. Грайливий вітер веселим калейдоскопом прокручує осінні барви у парку Річківської загальноосвітньої школи. Розкошує в полоні осені шкільний парк, де дітвора на великій перерві має можливість побігати, пострибати, а ще пізнати світ природи: такий цікавий та незвіданий. З історії дізнаємося, що в селі школа була збудована ще 1898 року на місці, як говорили старожили і записано в літописі, великої корчми. До цієї корчми, що стояла при дорозі, часто заходили жителі села і заїжджі, навіть під час недільної відправи. Мабуть, тому мешканці разом із священнослужителями (до речі, у селі був і грекокатолицький, і римокатолицький свіященннослужителі) почали чинити тиск на керівництво, якому корчма належала, і її закрили. І на цьому місці відкрили школу. Новий корпус збудовано 1913 року, другий поверх — 1959-го. Сьогодні, можна сказати, це – найохайніший та найпривабливіший куточок «скарбу любові та тепла».
Справжні професіонали прагнуть передати наступному поколінню свої знання, вміння, достукатися до серця дітей і навчити бути Людиною. Їх робота не закінчується дзвоником з уроку. Вони постійно вкладають у своїх вихованців найкращі зерна доброти, розвивають здібності, формують життєві цінності та наставляють на правильний життєвий шлях. Це люди з великим серцем, які не просто викладають предмет, а й виховують, навчають жити в колективі, товаришувати. Кожна дитина прагне все найкраще перейняти від улюбленого вчителя.
Мабуть, для Тетяни Олександрівни Білан, директора Річківської ЗОШ, була такою учителька математики. Мріючи стати такою, як її «друга мама», обрала фізикоматематичний факультет. Після закінчення інституту прийшла працювати у школу вчителем фізики та астрономії. «Моє життя… Кожна людина замислюється над тим, яким повинно бути повноцінне життя, —підкреслює в розмові пані Тетяна. — На мою думку, слово «життя» вбирає в себе значення «жити, бути щасливою, реалізуватися як особистість».
Переступивши поріг школи дуже юною, Тетяна Олександрвна захопилася цією яскравою, бурхливою романтикою шкільного життя. Від посади вчителя до директора закладу підіймалася на вітрилах творчих злетів, поразок, успіхів та невдач. І, незважаючи на тимчасові перешкоди, завжди мала мету йти вперед не зупиняючись. Адже посада директора вимагає дуже багато роботи. І, як зауважила сама пані Тетяна, без злагодженого педагогічного та учнівського колективу, батьківського комітету (М. Пилипишин), досягти успіху неможливо. Але попри усі перипетії сьогодення, вона щаслива, як людина і як директор. А ще дуже дякує Богу, що має – як кажуть в народі – і праву, і ліву руки допомоги. Андрій Іванович та Любомир Михайлович справді багато вкладають в імідж шкільної господарки. Що своїми руками, що з допомогою спонсорів (місцевих підприємців подружжя Когутів, депутатів Львівської обласної ради Т. Козака, І. Бокала та І. Гринди, місцевого депутата В. Копровського) вдається тримати школу на найвищому рівні. Невеличка двоповерхова будівля ще здалеку приваблює око як своїх жителів, так і приїжджих. «Мій колектив – це команда колегоднодумців, людей творчих, із вогником у серці, — наголосила Тетяна Олександрівна, — майстрів своєї справи. Впевнена, ми на правильному шляху, бо, як говорить народна мудрість, хто йде, той успішно долає перешкоди…».
Сторінку підготували
Віталій СЛУКА,
Зоряна ГУМНИЦЬКА.
