Інклюзивна освіта: знати, діяти, навчати
Інклюзивна освіта — перспектива нова,
Хоч різні можливості — рівні права!
Кожна дитина — це цілий світ,
Освіта, повага і рівність для всіх!
Сьогодні в Україні дуже важливою є проблема освіти дітей з особливими освітніми потребами, і одним із пріоритетних напрямів політики нашої держави є створення інклюзивного освітнього середовища. Для України такий вид освіти є новаторським, бо вона тільки починає розвиватися. Але на Заході інклюзивна освіта вже є невід’ємною частиною розвитку багатьох навчальних закладів.
На засіданнях освітньої комісії Громадської ради при Львівській ОДА, яку я представляю як заступник голови освітньої комісії, ми часто розглядаємо ті чи інші питання, пов’язані з інклюзивним навчанням. Багато виникає запитань, багато є вирішених і не вирішених проблем, багато інформації, яку не завжди ми, освітяни, встигаємо опрацювати, і тому ідея проведення такого типу семінарів є дуже актуальною для сьогодення. Саме тому перший такий семінар я вирішила провести у Жовківському районі, щоб донести до усіх освітян актуальність даної теми, щоб ми правильно змогли зробити перші кроки впровадження інклюзивної освіти в наших школах, щоб ми стали більш відкритими до співпраці, додати більше розуміння і натхнення змінювати освіту, а найголовніше — це змінюватись самим. Бо від кожного із нас залежить майбутнє дітей, яких ми випускаємо у світ.
Семінар відбувся на базі Жовківської школи № 3, а метою його проведення було ознайомити з теоретичними та практичними напрацюваннями в реалізації інклюзивної освіти в умовах сучасної школи, розгляд проблем та перспектив впровадження навчання дітей з ООП в освітніх закладах, підвищення компетентності педагогів у сфері інклюзивного навчання дітей. А девізом семінару обрано слова великого
педагога А. Амонашвілі: «Учитель — це носій Світла, Істини, Мудрості, Божественного вогню».
Інклюзивна освіта — це неперервний процес розвитку, який надає можливість доступності та визнає, що усі діти — це індивідууми з різними потребами в навчанні. Інклюзивна освіта намагається розробити підхід до освітнього процесу, який буде більш гнучким для задоволення різноманітних потреб у навчанні наших дітей.
Інклюзивна освіта — це довгострокова стратегія, що потребує терпіння і терпимості, систематичності і послідовності, безперервності, комплексного підходу для її реалізації.
Дитина з особливими освітніми потребами — не пасивний член суспільства, а особистість, яка має право на задоволення власних соціальних потреб. Рівень підтримки, гуманізм та терпимість у ставленні до дітей з особливими потребами, можливість надати їм доступну та якісну освіту — саме це і є показниками ступеня розвитку суспільства, в якому ми живемо.
Ми багато говоримо про милосердя і мораль, про добро і віру, і ось це, я вважаю, саме той момент в освіті, коли ми можемо це все воєдино зібрати і віддати нашим дітям у дії…
Головна місія вчителя (вихователя) — не бути байдужим, давати дітям різнобічні знання, розвиваючи їх кругозір, сприяти розвитку гармонійної особистості, яка зможе адаптуватися в цьому світі, розкрити
і проявити свої здібності, відчути себе самостійною, творчою особистістю, яка здатна змінити світ. Мої колеги знають, що я завжди люблю з особливою шаною звертатись до педагогічних ідей нашого великого українського педагога-гуманіста Василя Сухомлинського.
Василь Сухомлинський ще у далекому 1950 році в своїй школі впроваджував інклюзивну освіту без усіляких Положень і Постанов… Він вважав, що дітей з особливостями психофізичного розвитку треба
навчати та виховувати в умовах загально-освітнього навчального закладу: «Я переконаний, що вчити і виховувати таких дітей треба в звичайній школі: повноцінне інтелектуально насичене середовище, яке постійно збагачується — одне з найважливіших умов їх порятунку» [4, 196]. В. Сухомлинський ще задовго до організації інклюзивної освіти на законодавчому рівні, висловлював свою думку так: «В школу щороку приходять окремі діти зі зниженою здатністю до навчання, спостереження приводять до висновку, що для таких дітей потрібні особливі заходи. Але вчити і виховувати таких дітей потрібно у масовій загальноосвітній школі» [5, 85]. Відтак, дитина з особливими освітніми потребами має відчувати себе повноцінним членом соціуму, зростати в ньому, не відчуваючи того, що вона відрізняється від інших. У наших школах потрібно розповідати про дітей з особливими освітніми потребами, незалежно від того, чи вони там навчаються. Можливо, така дитина у класі й не з’явиться, але її точно можна зустріти на вулиці чи в магазині. І тоді наші діти будуть толерантно та з добром і повагою ставитись до таких людей.
ІНКЛЮЗИВНІ ДІТИ отримують від включення в шкільне середовище досвід взаємодії з безліччю людей — старших, молодших, однолітків, тих, у кого можна повчитися, і тих, кого можна чомусь навчити. А це і розвиток, і зростання самооцінки, і можливість у повній мірі реалізувати своє право на освіту. Завдяки цьому дитина буде формуватися як гармонійна особистість.
Основна робота нас усіх — це працювати над розвитком толерантності, свідомого допущення та прийняття людини з особливими освітніми потребами без зверхності, підхід на рівних, відчуття цінності іншої людини. Тож позитивні переконання щодо інклюзії зможуть змінити ситуацію
на краще та й в цілому змінити на краще кожного з нас.
Велику подяку висловлюю голові Жовківської районної адміністрації Р. І. Черніховському за підтримку та розуміння, що зміни в освіті важливі, а також відділу освіти Жовківської РДА, колективу ЗОШ № 3 м. Жовкви за допомогу в організації семінару «Інклюзивна освіта: знати, діяти, навчати».
Сподіваюсь, що такі семінари сприятимуть формуванню й розвитку спільноти активістів-освітян, які будуть поширювати інклюзивне розуміння процесу освіти та право всіх дітей на отримання рівної освіти, які вже крок за кроком входять у практику освітнього життя України та нашого району зокрема.
Галина ВАСЬКІВ,
заступник голови освітньої комісії Громадської ради при Львівській ОДА, голова ГО «ГОЛОС ОСВІТИ», організатор та модератор семінару
