14 січня вірні Христової церкви відзначають свято Обрізання Господнього та празник святого Василія Великого, а також старий Новий рік. За народними традиціями, до Нового року з господи не виносили дідуха та не замітали, щоб не вимести щастя-долю.
Василій Великий жив недовго та все своє життя присвятив служінню Богові та людям. Його називають «батьком грецького чернецтва й найпершим з усіх Отців» та митцем і апостолом пера. Найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа, що настає після празника Христого Різдва, є Господнє Обрізання і надання імені. Святе Євангеліє про це говорить так: «Як сповнилось вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус – ім’я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні». Так було встановлено угоду між Господом Богом та ізраїльським народом, представником якого був Авраам. Старозавітнє обрізання було праобразом новозавітного хрещення.
Традиція відзначати старий Новий рік 14 січня виникла після 1918 року, коли було введено но-ве літочислення. Після революції, більшовики «скасували» ще 13
днів у році, які становили різницю між нашим та єврейським літо-численням. Так утворилося два святкування Нового року.
Зранку 14 січня у нас на Галичині в кожну домівку ходять посівальники і зичать здоров’я та достатку. У рукавиці й кишені вони набирають зерна (жита, пшениці, вівса) й, дочекавшись закінчення ранкової церковної відправи, починають засівати. Спочатку у власній домівці, потім у хрещених батьків, родичів, знайомих і сусідів: «Ой, роди, Боже, жито-пшеницю, всяку пашницю! Будьте здорові. З Новим роком та Василієм! На щастя, на здоров’я, на Новий рік! Христос ся рождає!». Господар щедро винагороджує (особливо перших) засівальників гостинцями й грішми…
Підготувала Зоряна ГУМНИЦЬКА.
